Розділ «124»

Секстон поклав стос на стіл і рухнув у крісло. Лише чверть хвилини знадобилося йому для того, аби скласти докупи все, що він щойно побачив. Потенційні наслідки цього факсу були абсолютно чіткими та зрозумілими. Навіть людина нетямуща могла досить швидко второпати, що ці фото доводили.

Метеорит НАСА — шахрайство!

Жоден день кар’єри сенатора не був наповнений такими екстремальними злетами та падіннями. Але сьогоднішній день був як американські гірки надії та відчаю. Ошелешеність і навіть деяка повага до виконавців такої ретельно продуманої й так само ретельно виконаної фальсифікації швидко випарувалися геть, коли він збагнув, що це шахрайство обіцяло йому в плані політичної вигоди.

Якщо я вийду з цією інформацією на публіку, можна буде вважати, що президентська посада у мене в кишені!

У хвилину радісного піднесення сенатор зовсім забув, що його доньці загрожує небезпека.

— Рейчел у небезпеці, — нагадала Габріель. — У посланні йдеться, що НАСА та Білий дім намагаються її…

Раптом факс Секстона знову задзвонив. Габріель різко крутнулася і витріщилася на нього. Секстон спіймав себе на тому, що зробив те саме. Він навіть приблизно не міг здогадатися, що іще могла надіслати йому Рейчел. Якісь докази? Але їх і так уже цілком достатньо.

Проте, коли факс відповів на дзвінок, жодної сторінки надіслано не було. І апарат, не зафіксувавши сигналу про надходження інформації, перемкнувся в режим автовідповідача.

«Здрастуйте, — затріщало в динаміку записане привітання. — Це офіс сенатора Седжвіка Секстона. Якщо ви хочете надіслати факс, можете зробити це в будь-який час. Якщо ні, можете залишити своє повідомлення після сигналу».

Не встиг сенатор підняти трубку, як машина писнула.

— Сенаторе Секстон? — почувся чоловічий голос, у якому звучала неприхована погроза. — Це Вільям Пікерінг, директор Національного управління військово-космічної розвідки. Вочевидь, о цій ранній годині ви ще не в офісі, але мені треба дещо повідомити вам негайно. — Він замовк, наче очікуючи, що хтось підніме слухавку.

Габріель простягнула руку.

Та Секстон різко схопив її і рвучко відкинув геть.

Габріель отетеріло витріщилася на нього.

— Але ж це директор Національного…

— Сенаторе, — продовжив Пікерінг, явно відчувши полегшення через те, що ніхто не відповів на його дзвінок. — Боюся, що маю дуже неприємну новину. Тільки-но до мене потрапила інформація, що вашій доньці Рейчел загрожує велика небезпека. Зараз, коли я говорю по телефону, група під моїм керівництвом намагається їй допомогти. Я не можу розповісти деталі по телефону, але мені щойно доповіли, що вона, можливо, переслала вам певну інформацію стосовно метеорита НАСА. Я цієї інформації не бачив, але люди, які погрожують вашій доньці, попередили мене, що коли хтось цю інформацію оприлюднить, то ваша донька помре. Вибачте за прямоту, але життю вашої доньки загрожує велика небезпека. Якщо вона й справді щось переслала вам факсом, то ні з ким цією інформацією не діліться. Зачекайте. Бо від цього залежить життя вашої доньки. Залишайтеся там, де ви зараз перебуваєте. Я невдовзі прибуду. — Пікерінг на мить замовк. — Якщо поталанить, сенаторе, на той час, коли ви прокинетеся, усе буде позаду. Якщо трапиться так, що ви отримаєте це повідомлення до того, як я з’явлюся у вашому офісі, залишайтеся там, де ви є, і нікому не телефонуйте. Я роблю все, що в моїх силах, аби визволити вашу доньку.

І Пікерінг поклав слухавку.

Габріель уся тремтіла.

— Рейчел взяли в заручники?

Секстон відчув, що, навіть попри своє розчарування в ньому, асистентка не могла не співчувати талановитій молодій жінці, що потрапила в біду. Дивно, але Секстону ніяк не вдавалося вичавити з себе те ж саме. Більша частина його єства почувалася як мала дитина, яка щойно отримала давно омріяний різдвяний подарунок і нікому не збиралася віддавати його.