Розділ 16

Щось останнім часом у моєму житті забагато таких ситуацій. Наближаючись до берега, я роздивлявся дівчину. Вона знає мене, тож я маю знати її. Запаморочливо гарна, збудливе декольте… Повні вуста… Вона! — героїня моїх пристрасних фантазій.

— Це ти, Бес? Бес Наратін?

— Як мило, що ти мене згадав.

Я вже лаштувався вистрибнути на берег зі швартовим канатом, як вона взяла його з моїх рук і прив’язала до тумби. Через її плече я побачив, що поліцейський катер проплив повз і попрямував далі. Потім я кинув погляд на Слона, але той сидів, опустивши очі, поки вона говорила.

— Я сказала собі: Бес, чи не Джиммі це ді Ґріз вибирається з пошарпаного максвайнівського фургона та приклеює собі симпатичні маленькі вусики? Чи це не той Джиммі, який тепер у нас зірка всіх новин? Якщо це він, то чому б мені не простежити за ним в ім’я добрих давніх часів? Потім дивлюсь: він розмовляє з цим приємним джентльменом, іде на пристань… Тож я вирішила почекати тут, доки ти повернешся. Вирушаєте в подорож?

— Та ні, просто на маленьку екскурсію вгору річкою й назад. Радий бачити тебе, Бес.

Це, мабуть, єдине гарне в усій цій ситуації. Дивитися на неї, маю на увазі. Підлітком я мріяв про цю дівчину. Вона закінчила середню школу якраз по тому, як я туди потрапив. На чотири роки старша за мене, справжня доросла жінка. Зараз їй, напевно, двадцять один. Вона була лідером у своєму класі, переможницею конкурсу «Королева краси року». Титул дали їй небезпідставно. Зараз, подорослішавши, вона стала ще кращою. Її голос відволік мене від приємних спогадів:

— Я не думаю, що ти сказав правду, Джиммі. Зважаючи на всі ці речі, закладаюся, що ви задумали тривалий круїз. На вашому місці я б так і вчинила.

Щось змінилося в її голосі, коли вона вимовила останні слова? Чого вона хоче? Ми не могли більше тут залишатися. Вона показала, що в неї в голові, коли стрибнула на борт, розгойдавши човен.

— Завжди знайдеться місце для ще одного, — мило проспівала вона, всідаючись на носі човна.

Я схопив наші речі та прошепотів Слонові:

— Вона мене знає. Що нам робити?

Він зітхнув:

— Ми нічого не можемо вдіяти. Доведеться взяти пасажира. Гадаю, зможемо вирішити цю проблему дорогою. Зараз немає вибору.

Його правда. Я передав йому багаж, потім, заледве здужавши розв’язати морський вузол, який вона затягла на мотузці, відштовхнув човна ногою від берега, застрибнув на борт і взяв стерно. Слон зніс наші речі вниз, поки я ввімкнув живлення та скерував човен нижче за течією. Подалі від Біллівілля, Максвайну, поліції…

Але не від Бес. Вона розляглася на лаві переді мною, закотивши спідницю так, щоб я міг бачити в усій красі її запаморочливо довгі ноги. Я й бачив. Потім повернулася до мене й усміхнулася, немов читаючи мої думки. Я зовсім забув про те, що хотів переодягтися жінкою: уявляю, скільки кпинів почув би на свою адресу, якби зробив це зараз. Я починав сердитися.

— Добре, Бес, чому б нам не поговорити відверто? — запропонував я, насилу відриваючи погляд від її тіла та переводячи його на чисті річкові води.

— Що ти маєш на увазі?

— Припинімо ці ігри. Ти переглядала новини, ти сама казала, тож усе про мене знаєш.