Розділ 10

Ну що ж, от і все. Немає нічого більш гнітючого, ніж навіки розпрощатися зі своєю блакитною мрією. Мій план спрацював ідеально. Я зробив усе, що міг: виманив Слона з лігва та запропонував йому умови, від яких не відмовляються.

Але він відмовився. Навіть насолода від ідеально проведеного пограбування тепер не гріла душу. Гроші немов попіл у моїх руках. Я сидів у готельному номері, думав про майбутнє та бачив там жахливу порожнечу. Перераховував гроші знову й знову, допоки суми не втратили для мене будь-який сенс. У своїх планах я зважив на всі можливості. Всі, крім однієї. Я навіть не припускав, що Слон відмовить мені. З таким тяжко змиритися.

Я повернувся до Біллівілля наступного дня й поринув у чорну депресію, проливаючи сльози жалю до самого себе. Зазвичай я такого терпіти не можу. Як і цього разу. Глянувши на вимучене та похмуре обличчя у дзеркалі, я показав йому язика.

«Слизняк, — сказав я собі, — мамій, слабак». І додав до цього інші образливі слова, які лише вдалося згадати. Трохи розважившись так, я зробив собі сандвіч і горнятко кави — жодного алкоголю, щоб не засмічувати мозкові звивини! — і сів розмірковувати про майбутнє. Що далі?

Нічого. Чи, точніше, нічого конструктивного, що я міг би запропонувати сам собі на цю мить. Я відкинувся назад на спинку дивана, мої пальці натиснули 3V. Виринув якийсь комерційний канал, і ще до того, як я встиг перемкнути, на екрані з’явилася ведуча в 3D і в кольорі — дуже гарна, одягнена в майже непомітний купальник.

«Приїздіть сюди, де віють духмяні бризи, — закликала вона. — Приєднайтеся до мене на срібних пісках прекрасного Ватікано Біч, тут сонце та хвилі збадьорять вашу душу».

Я вимкнув телевізор. Моя душа й так не в найкращій формі, а звабливі форми ведучої тільки додають їй клопоту. Спершу майбутнє, потім гетеросексуальна любов. Але ця реклама підказала мені нову ідею.

Відпустка? Невелика перерва? Чому ні? Зрештою останнім часом я працював, може, навіть тяжче, ніж будь-який із отих бізнесменів-трударів, на яких не хотів перетворюватись. Злочинна діяльність неабияк прибуткова, тож чому не витратити трохи зі своїх кревно зароблених? Мені, мабуть, не вдасться втекти від проблем. Відомо з досвіду, що зміна оточення ніколи не допомагає знайти рішення. Мої проблеми переслідуватимуть мене, невідступні, як зубний біль. Але я можу потрапити до якогось місця, де матиму дозвілля та можливість позбутися їх.

Куди? Я знайшов у базі даних путівник і погортав його. Нічого не сподобалося. Пляж? Тільки якщо я там зустріну ту дівчину з реклами, а це малоймовірно. Шикарні готелі, дорогі круїзи, музейні тури — все це таке ж захопливе, як вихідні на свинобразячому ранчо. Хоч, може, це саме те, що мені зараз треба, — подихати свіжим повітрям. Я ж хлопець з ферми, часто гуляв надворі, коло куп свинобразячого самі-знаєте-чого. Через ці спогади я радо перекочував до міста та не наважувався вистромлювати звідти носа.

Може, ось і відповідь. Звісно, на ферми я не поткнуся, краще кудись у дику місцину, щоб утекти від людей і проблем, трохи поспілкуватися з матінкою-природою. Що більше я думав про це, то кращою здавалася мені ідея. Я навіть знав, куди хочу податися. Соборні гори — мрія мого життя відтоді, як я був малим свинобразопасом. Ці вкриті снігом шпилі, що височіли в небі, як гігантські церковні башти, манили мене ще у дитячих снах. Що ж, не відмовлятимемо собі ні в чому! Саме час втілити кілька дитячих мрій.

Спальник, утеплений намет, посуд, ліхтарі — скуповуватися до подорожі було саме задоволення. Повністю оснащений, я не бажав гаяти час на непрямі перельоти й узяв літак до Рафаеля. Щойно ми приземлилися, я зачудовано споглядав гори, заламував пальці й нетерпляче совався, поки чекав на багаж. Я вивчав карти і знав, що стежка до найвищої гори Собор перетинає дорогу у передгір’ї північніше від аеропорту. З міркувань конспірації краще було б їхати з усіма автобусом, але мене била така нетерплячка, що я взяв таксі.

— Ходити самому тією стежкою дуже небезпечно, малий. — Підстаркуватий водій скривився, немов бажаючи мені всіх гірських небезпек воднораз. — Там легко загубитися. Можуть вовки з’їсти. Зсуви й обвали. І…

— Мене там зустрінуть друзі. Двадцять друзів. Ми бойскаути. Це буде класна пригода, — швидко відповів я.

— Щось давненько я не бачив тут бойскаутів, — пробурмотів водій із підозрою.

— Ви й не могли їх бачити, — далі вигадував я, заглядаючи в карту. — Бо вони поїхали до Боскона, вийшли там на станції біля того місця, де стежка перетинає колію. Вони чекають на мене з провідником і всім необхідним. Сам у горах я боюся, сер.

Водій щось іще побурчав, навіть забурчав голосніше, коли я вдав, що забув про чайові. А коли я все-таки заплатив — та ще й набагато більше, ніж треба, — він усміхнувся у сиві вуса та пошкварив геть. На щастя, мені вдалося перемогти спокусу трохи подуріти та підсунути йому фальшиву п’ятірку. Рев мотора стих удалині, я глянув на добре означену стежину, що петляла попереду, і зрозумів: піти в гори — це справді гарна ідея.

Немає потреби описувати всі задоволення моєї Великої Подорожі. Це як катання на лижах, ти це робиш, ти цим насолоджуєшся — розмовляти зайве. Усі пригоди, звичайні для такої подорожі, зі мною трапилися. У мене обгорів ніс, у бутерброд залазили мурахи. Зірки ніколи ще не здавалися такими неймовірно яскравими та близькими, чисте повітря добре впливало на мої легені. Я гуляв, лазив по горах, купався у крижаних струмках і забув про всі свої турботи. Із цього божественного місця вони здавалися такими нікчемними… Свіжий, очищений, втомлений, але щасливий, добряче схудлий, я повернувся з гір за десять днів і відчинив двері маленького орендованого будиночка. Гаряча ванна була благословенням, як і холодне пиво. Я увімкнув 3V і знічев’я слухав новини, розлігшись у ванні та лінуючись навіть перемикнути канал.

«…доповідають про збільшення у першому півріччі експорту шинки на чотири відсотки. Водночас ринок свинобразячих голок досі в занепаді. Купа свинобразячих голок перевіряє нашу владу на міцність. За таку недбалість уряд уже піддають гострій критиці».

«Ближче до дому. Хакера, що зламав федеральний сервер, судитимуть завтра. Обвинувачі кваліфікують це як найтяжчий злочин і вимагають відновлення смертної кари. Однак…»