Розділ 29

Я бурчав і відмахувався, проте мене й далі трясли. Нарешті я кліпнув заспаними очима й гаркнув на Дренга, який термосив мене за плече. Він злякався й відступив назад.

— Не бийте мене, пане. Я лише виконую ваш наказ. Уже час прокидатися, військо збирається надворі.

Я щось нерозбірливо промимрив і зайшовся кашлем. На кашель переді мною з’явилася чашка. Я залпом випив холодної води та завалився в ліжко (не вперше переконуюсь у перевагах мати зброєносця). Почувався розбитим, пом’ятим, стомленим. Таким життям удасться підірвати навіть витривалість молодості. Я різко струснув головою, а потім звівся на лікті, розсердившись на себе через цю мить слабкості й жалю до себе.

— Добре, Дренгу, — наказав я. — Іди й принеси мені щось попоїсти, бо я голодний як вовк. І щось випити дай. Здається, алкоголь — це єдине, чим можна збадьоритися у цьому світі.

Захлинаючись, вилив на голову холодну воду. Поки витирав обличчя, розгледів солдатів, яким роздавали амуніцію. Велика пригода майже почалася. Дренг чекав, доки я повернуся. Вмостившись у ліжку, я з’їв жахливий сніданок — смажені боби, вимочені у чомусь, гордо іменованому вином. Я говорив із повним ротом, бо це, здається, була остання нагода поспілкуватися зі своїм зброєносцем наодинці.

— Дренгу, твоя військова кар’єра завершується.

— Не вбивайте мене, пане!

— Я сказав — військова кар’єра, а не життя, ідіоте. Сьогодні ти служиш мені останню ніч, а завтра вранці підеш додому із зарплатнею. Де твій старий ховає гроути?

— Ми надто бідні, щоб мати гроути.

— Я в цьому впевнений. Але якби вони у вас були, де б ви їх заховали?

Це виявилося складним запитанням, тож, поки я жував і ковтав, Дренг поринув у глибоку задуму. Нарешті він промовив:

— Батько закопував гроути під піччю. Всі закопують гроути під вогнищем, там їх не знайдуть.

— Зрозуміло. Саме під піччю їх і шукатимуть. Тобі треба краще заховати своє багатство.

— У Дренга немає багатства.

— Воно у Дренга знайдеться ще до того, як зійде сонце. Я тобі заплачу. Вдома знайдеш біля будинку два дерева. Натягнеш поміж ними мотузку. Потім викопаєш яму якраз посередині. Закопаєш там гроути так, щоб їх знайти за потреби. І бери за раз тільки по кілька монет. Утямив?

Він інтенсивно закивав:

— Два дерева, посередині… Ніколи не чув про таке.

Трясця його матері, я знаю! — на світі повно речей, про які він не чув.

— Ходімо, я хочу, щоб ти попрацював кочегаром на моїй вогняній колісниці.