Розділ 8

— Усе полагодив, проблем більше не виникне! — гукнув я охоронцеві при виході, який кивнув і відчинив ворота.

Я виїхав у напрямку міста, повільно завернув за поворот, а коли зник з очей паркових службовців, рвучко крутнув кермо на путівець.

Утечу я продумав так само ретельно, як і пограбування. Вкрасти гроші — це одне, зберегти їх — то вже зовсім інше. У наш вік електронних комунікацій опис моєї зовнішності та фургона розлетиться планетою за одну мікросекунду. І за одну мікросекунду кожна поліцейська машина матиме роздрукований варіант моїх прикмет, а кожного патрульного попередять, кого треба виглядати. Тож скільки в мене часу? Обидва охоронці наразі непритомні. Але вони небавом отямляться й передадуть інформацію. Власне, вистачить і одного телефонного дзвінка, щоб здійняти тривогу. Я підрахував, що це забере, як мінімум, п’ять хвилин. Чудово! Бо мені потрібно три.

Дорога петляла між деревами. Її останній поворот виводив до покинутого кар’єру. Я трохи хвилювався, бо якраз тут помилка коштувала б дуже дорого. Досі все йшло за планом: орендована машина стояла тут, на тому місці, де я залишив її позавчора! Звісно, задля безпеки я витягнув із двигуна окремі життєво важливі деталі, але досвідчений крадій машин міг просто відбуксирувати автомобіль. На щастя, очевидно, що в околицях знайшовся тільки один досвідчений злочинець.

Я відчинив дверцята машини, дістав картонний ящик для продуктів і заніс до фургона. Один бік картонки відкинувся, показавши, що всередині ящик порожній, однак зовні проглядалися вершечки пакетів і контейнерів, приклеєні до верхньої стулки. Дуже дотепно, похвалив я сам себе, бо більше пишатися не було перед ким — лише я знав про цю операцію. Гроші в ящик, спакувати ящик, перекласти до машини. Зняти робочий одяг, тремтіти на прохолодному вітрі, закинути одяг до кузова. Вуса туди ж. Надягнути спортивний костюм, завести таймер, замкнути фургон, сісти до машини. Невимушено від’їхати геть. Ніхто мене не помітив, тож навряд чи варто сумніватися, що я успішно завершу свою маленьку пригоду. Я зупинився на виїзді на головну дорогу, бо довелося пропустити вервечку поліцейських машин, що з увімкненими сиренами поспішали у напрямку луна-парку. Шкода розминатися з друзяками, не привітавшись, але ж вони так квапилися. Нарешті я вирулив на головну дорогу та повільно й обережно повів машину до Біллівілля. На той час фургон весело вистрілював іскрами, переплавляючись на купу брухту. Там не залишилося жодної зачіпки! Фургон застраховано, тож власник отримає компенсацію. Вогонь не вирветься за межі кам’яного кар’єру, тож ніхто не постраждає. Усе спрацювало просто чудово.

Повернувшись до свого помешкання, я зітхнув із полегшенням, відкоркував пиво та пожадливо випив. Потім узяв пляшку віскі з бару, зірвав покришку, ковтнув — зморщив носа від жахливого смаку та вилив напій у раковину. Що за лайно! Я гадав, що спробую і, може, колись звикну, але, як на мене, випивка не варта аж таких страждань.

Зараз уже спливло досить часу, щоб новина про крадіжку в луна-парку просочилася в пресу. «Ввімкнути! — наказав я комп’ютеру. — Роздрукувати останні новини!»

Факс делікатно загудів, і папірці посипалися в лоток. На першому аркушеві — кольорова фотографія фонтану з грошей. Я з великим задоволенням прочитав репортаж, перекинув аркуш і побачив свій малюнок. Ось воно, вони знайшли його, нарешті відімкнувши сейф. Малюнок шахового слона та напис під ним.

1R — K4XB

Мовою шахів це означало: «Тура, щоб дістатися до коня, бере слона». Коли я вкотре перечитав свій шифр, тепло задоволення в моєму тілі змінилося на дрижаки тривоги. Чи не здав я сам себе поліції? Чи вони здатні проаналізувати зачіпку та чекати на мене там?

— Ні! — вголос запевнив себе. — Поліція надто ледача та затюкана дрібними справами, щоб витрачати час на головоломки. Може, вони сушитимуть над цим голови, однак ніколи не зрозуміють значення. А потім стане надто пізно. Але Слону до снаги розгадати моє послання. Він здогадається, що повідомлення для нього, й обмізкує його. Принаймні сподіваюся.

Я сьорбнув пива, ще трохи переймаючись долею свого витвору. У мене забрало до біса часу вигадати цей ребус. Те, що Слон використовує шахову фігуру як свою візитівку, змусило мене звернутися до книг із шахів. Я зробив висновок, що він (чи вона — не думаю, що хтось колись визначав стать Слона, хоча передбачалося, що це чоловік) полюбляє шахи. Тож якщо йому знадобиться якась інформація, він може проконсультуватися з тією самою книгою, що і я. Проте поліція навряд чи годна виявити наявність двох способів запису ходів у шахах. Найдавніший із них, той, яким скористався я, — називати квадрати дошки за розташованими на них фігурами. (Якщо ви знаєте, «горизонталі» — це ряди клітинок від одного до другого боку шахового поля, а «вертикалі» — це ряди клітинок від одного гравця до другого.) Так, квадрат, на якому стоїть Білий Король, — це Король 1. Король 2 — це наступна клітина по вертикалі. (Якщо вам здається, що це надто заплутано, краще не грайте в шахи, бо це найлегше з усього.) Однак є й інша форма шахових позначень, яку називають алгебраїчною. Вона базується на номерах і літерах: кожен із шістдесяти чотирьох квадратів на дошці має свій номер і літеру. Вісім позначень зліва направо від а до h. Тож Кінь 4 може бути на b4, g4, b5 або g5.

Складно? Сподіваюся. Я розраховував на те, що поліції ніколи не вдасться розгадати мій код. Бо якщо вони це зроблять, то схоплять мене. У цій симпатичній шаховій задачці було зашифровано дату мого наступного злочину, коли я лаштувався «взяти Слона», тобто знову покласти його візитівку. Ще це означало, що для мене велика честь працювати під його іменем, що я захоплююся ним.

Мій сценарій був приблизно такий. Поліція ламає голову над шаховими ходами та зрештою відмовляється від цієї марної справи. На відміну від Слона. Той сердиться. Вчинено злочин, звинувачують його. Хтось узяв гроші, але не він. Я плекав надію, що його зацікавить шаховий хід, він утямить, що це повідомлення для нього, помізкує над ним і зрештою вирішить.

«Кінь» і «ніч» — омоніми?[1] Четверта ніч — що б це могло означати? Четверта ніч чого? Четверта ніч Сучасного музичного фестивалю в місті Перлі Гейтс! І ця четверта ніч настане на двадцять четверту добу року, яку — точно! — закодовано в першій позиції Коня 4. Якщо второпати, що b — це друга літера алфавіту, то b4 можна прочитати як 24. Зіставивши все це, Слон упевниться, що злочин заплановано на четвертий вечір фестивалю. Злочин, що, звичайно, стосується грошей. Я подумки схрестив пальці, щоб моя персона зацікавила Слона більше, ніж приємна можливість прислужитися нашій доблесній поліції.

Я сподівався, що мені вдалося віднайти рівновагу: ребус — заскладний для поліції, але можливий для Слона. У нього був тиждень на те, щоб розгадати його та з’явитися на фестиваль.

Це також означало, що у мене є тиждень, щоб відпочити перед наступною пригодою: спати скільки заманеться, а потім не спати взагалі, отримувати задоволення від планування та підготовки апаратури до сміливого нападу на кишені шановної публіки.

Того вечора йшов рясний дощ. Ідеально. Я підняв комір чорного пальто, опустив на очі чорного капелюха, прихопив чорну валізу для духового музичного інструмента. Для горна чи чогось такого. Те, що це валіза для духового інструмента, можна було зрозуміти з характерної випуклості з одного боку. Громадський транспорт довіз мене до входу в театр. Решту шляху я пройшов пішки у натовпі інших хлопців, одягнених у чорне та з валізами для інструментів. Я тримав перепустку напоготові, але охоронець просто пропустив усіх нас досередини подалі від дощу. У будівлі навряд чи хтось став би перевіряти мою особу, бо таких тут знайшлося ще двісті тридцять. Сьогодні прем’єра «Зіткнення галактик», так званої сучасної музики, а просто — котячої какофонії. У цьому неподобстві задіяно двісті один духовий інструмент і двадцять дев’ять ударних. Композитор Муї-Вуфтер Гейох знана тим, що не надто переймається мелодійністю своїх творів. Музика також вплинула на мій вибір саме цього вечора для своєї авантюри, попри те що навіть читання партитури викликало головний біль.

Для музикантів не вистачало гримерок, вони юрмилися навколо, метушилися, галасували. Ніхто не помітив, як я вислизнув геть, прокрався нагору до чорного ходу, яким піднявся до потрібного мені закапелка. Персонал давно вже вийшов звідти, тож мене ніхто не турбуватиме, хіба що та бісова музика. Утім, про всяк випадок я зачинив двері зсередини. Зачувши звуки прелюдії, я взяв свою копію партитури «Зіткнення…».