Розділ 24

Щойно Капо Дімонте виголосив це, як вийшов і двері за ним зачинили. У гаморі обурення, що лунав звідусіль, найголоснішим криком вирізнявся один чоловік. Пошрамований ветеран. Він виліз на стіл і вимагав тиші:

— Усі тут знають мене, старого Таскера. Я рубав голови, коли більшість із вас гидила в пелюшки. Тож я говоритиму, а ви слухатимете. А потім, коли закінчу, може, дам і вам слово. Щось комусь не подобається?

Таскер показав велетенський кулак, провівши ним по колу, щоб усі бачили, і скорчив страшну гримасу. Почулося кілька обурених вигуків, але не досить гучних, щоб їх можна було сприйняти за незгоду.

— Добре. Тоді слухайте. Я вже давно знаю цих смердючих педерастів у чорних каптурах і не довіряю їм. Вони дбають лише про власний зиск. Якщо ці хитродупі ченці хочуть стати нашими союзниками, то лише тому, що попереду важка битва й вони воліють бачити мертвими нас, ніж братися за брудну роботу. Мені це не до вподоби.

— Мені теж, — озвався інший солдат. — Але чи є в нас вибір?

— Вибору в нас немає! — прогарчав Таскер. — От що я збираюся сказати. Я думаю, що нас схопили за горло.

Він дістав меч і простягнув його до товаришів:

— Зброя, яку ми маємо, нові рушниці — все від Чорних Ченців. Без їхньої допомоги в нас не знайдеться, чим воювати. А якщо так, то в нас не буде роботи й доведеться або голодувати, або повертатися на ферми. Це не для мене. І краще, якщо ви затямите мої слова. Тому що ми разом. Битимемося разом, або не битиметься ніхто. А якщо ми вже вирішимо битися, а хтось із вас спробує сачкувати, мій меч одразу проштрикне його печінку. Отак!

Таскер потрусив перед солдатами гострим лезом, на яке ті дивилися мовчки й мов загіпнотизовані.

— Переконливі аргументи, — прошепотів Слон, — залізна логіка. Шкода, що такий талант змарновано в цьому болоті. У тебе і твоїх товаришів не залишилося іншого вибору, крім погодитися.

Слон знову мав слушність. Солдати ще погаласували й посперечалися, проте зрештою погодилися із запропонованим планом. Вони воюватимуть на боці Чорних Ченців. Ніхто у цій казармі, в тому числі і я, не зрадів такій перспективі. Суперечки могли тривати до півночі, але я дуже втомився й волів використати час до походу на те, щоб виспатися. Слон вийшов на розвідку, а я загорнувся в ковдру та поринув у неспокійний сон.

Мене розбудила команда «Підйом!». Здавалося, я почувався ще більш утомленим, ніж до того, як лягав. Нікого особливо не надихала перспектива нічного марш-кидка, як і нашої воєнної кампанії загалом, тож мене оточували похмурі погляди та брудна лайка. Траплялися навіть справді влучні висловлення, ніколи не чуті мною до цього, тож я вирішив їх запам’ятати, щоб уживати надалі й собі. Я підійшов до примітивного умивальника та бризнув в обличчя холодною водою. Допомогло. Коли повернувся, Слон сидів на ліжку. Він встав мені назустріч і простягнув до мене велику долоню.

— Ти маєш берегти себе, Джиме. Це жорстокий, смертельно небезпечний світ. Усі тут проти тебе.

— Саме таким життям я волію жити, тож не хвилюйся.

— Але я хвилююся… — Слон скрушно зітхнув. — Я не вірю у віщунів, астрологів, не вірю в читання майбутнього з долоні й усе таке інше, тому ти зрозумієш, наскільки огидна мені самому та чорна депресія, в яку зараз поринає моя душа. Я не бачу в майбутньому нічого, крім темряви й порожнечі. Ми побули компаньйонами так мало, я не хочу, щоб це обривалося… Перепрошую, вибач мені, але на мене немов насувається небезпека та відчай, якому не зарадити і якого не оминути…

— У тебе для цього є досить багато причин! — вигукнув я, намагаючись надати голосу якомога більшого оптимізму. — Тебе відірвали від спокійного життя почесного пенсіонера-хакера, ув’язнили, звільнили, потім утеча, переховування, дієта, знову втеча, підкуп, обман, продаж у рабство, тебе, нарешті, поранили — і ти ще дивуєшся, що в тебе депресія?

Він слабко всміхнувся і знову взяв мою руку:

— Ти маєш рацію, Джиме. Токсини в крові — депресія в мозку. Бережи свої тили та повертайся живим. Поки ти будеш у поході, я дізнаюся, як звільнити нашого капо від зайвих гроутів.

Уперше відтоді, як ми зустрілися, Слон виглядав на свій вік. Виходячи, я побачив, як утомлено він опустився на ліжко. Він, напевне, почуватиметься краще, коли я повернуся. Дренг носитиме йому їжу та доглядатиме його. Зараз я маю сконцентруватися на тому, щоб самому залишитися живим і повернутися сюди.