Розділ 13

— Ви з кимось мене сплутали, — заскімлив я, але руки вгору підняв. — Невже ви застрелите дитину лише за підозрою?

Пістолет не хитнувся, зате хитався біля машини я.

— Ану, припини дуркувати та йди сюди.

Я неохоче наблизився. Залишалося сподіватися, що він не зможе холоднокровно мене застрелити. Це ж незаконно, наскільки мені відомо. Якби він тільки вийшов із машини, щоб забрати мене… У такому разі йому б довелося на мить прибрати пістолет із вікна. Незручно цілитися в когось і відчиняти дверцята водночас.

Якби зник пістолет, мені б випав шанс також зникнути з поля зору. Тієї секунди, коли коп опустив зброю, я повернувся й, опустивши голову, щосили побіг. Він вистрелив мені навздогін. Пістолет гаркнув, як гармата, куля просвистіла біля мого вуха й урізалася в дерево. Я розвернувся і став: цей коп, напевно, божевільний.

— Так краще! — гукнув він і виставив пістолет, тримаючи його обіруч, у відчинені двері. — Я навмисно схибив. Але тільки один раз. Наступного разу я влучу. У мене золота медаль зі стрільби, тож не змушуй мене доводити кваліфікацію.

— Ви несповна розуму, — відповів я, відчуваючи, як тремтить мій голос. — Не можна вбивати людей просто за першою підозрою.

— Ще й як можна, — сказав він, наближаючись до мене з пістолетом, що непорушно стримів у його руках. — Про яку підозру йдеться? Це впізнання. Я знаю, хто ти. Ти злочинець, тебе шукають. Знаєш, що я скажу? Скажу, що злочинець ухопив мою зброю, почав боротися, довелося його підстрелити. Як тобі таке? Не хочеш схопити мій пістолет?

Він псих, справді, я натрапив на поліцейського психа. Цікаво, як він пройшов усі ті тести на виявлення таких і недопущення у правоохоронні органи. Проте якось йому це вдалося. У нього є законна зброя, і він лише шукає привід нею скористатися. Краще не давати йому цього приводу. Я склав руки попереду, зап’ясток до зап’ястка.

— Я не опираюся, пане офіцер, бачите. Ви помилилися, але я поводитимуся сумирно. Надягніть на мене наручники.

Він розчаровано глянув на мене й рушив уперед. Я більше не ворушився. Він насупився, дістав наручники з-за пояса та кинув мені. Пістолет навіть не здригнувся.

— Надягни їх.

Я замкнув наручники на одному зап’ястку настільки вільно, що міг витягнути руку в разі потреби, потім так само на другому. Надягаючи браслети, я дивився донизу, тож не бачив копа, поки він не схопив мої зап’ястки та не затягнув наручники так, що вони глибоко врізалися у шкіру. Потім іще раз глипнув на те, як метал стягує моє тіло, й усміхнувся із садистським задоволенням.

— Упіймався, ді Ґріз. Тебе заарештовано.

Я глянув на нього знизу вгору — він був на голову вищий за мене і, мабуть, удвічі важчий — і вибухнув реготом. Щоб схопити мене, він мусив покласти пістолет до кобури. Так і вчинив. Великий чоловік хапає худенького юнака. Полісмен не міг зрозуміти, чому я сміюся, тож довелося йому популярно пояснити. Я використав найпростіший, найкращий і найшвидший прийом, можливий за цих обставин. І найбрудніший. Коліном я заїхав йому в пах. Зігнувшись від удару, він відпустив мої зап’ястки. Я зробив йому послугу: полегшив біль, натиснувши точку на шиї, щойно він трохи нахилився до мене. Поліцейський знепритомнів іще до того, як гепнувся на землю. Я став навколішки, шукаючи ключі від наручників.

— Що тут відбувається? — пролунав чийсь голос, коли двері найближчого будинку розчинилися, випускаючи сніп світла.

Звук того пострілу, мабуть, незабаром виведе на вулицю всіх мешканців довколишніх будинків. Доведеться подбати про наручники пізніше.

— Чоловіка поранено! — гукнув я. — Біжу по допомогу!

Це останнє, що я кинув через плече, втікаючи вулицею та завертаючи за ріг. У дверях з’явилася жінка, яка щось кричала навздогін, але я не мав бажання зупинятися, щоб її послухати. Треба забиратися якнайдалі з цього місця, поки не спрацювала сигналізація та не почалися пошуки. Справи кепські. Зап’ястки пекли вогнем. Я глянув на них, коли пробігав під ліхтарем на наступній вулиці, і побачив, що мої руки збіліли, мов у мерця, та зовсім оніміли. Наручники затягнуто надто туго, вони порушують циркуляцію крові. За незначну помилку я міг поплатитися дуже дорого. Треба зняти наручники, і якнайшвидше. Це можна зробити лише на моїй штаб-квартирі.