Розділ 16

— Це нам якось допоможе?

— Не знаю. Але можна спробувати. У будь-якому разі треба максимально розумно скористатися ситуацією. Ми так добре витримали тортури максвайнівської катівні, так спритно здихалися наших переслідувачів. Доки це створіння тягне з нас гроші, ми в безпеці. Принаймні поки що. Ще ти помітив, що вона дилетант у своїй справі.

Я не знав, що відповісти, тож міг лише похмуро чекати на повернення нашої непроханої пасажирки.

Після ленчу ми продовжили подорож униз за течією. Утомившись від ранкових сонячних ванн, Бес спустилася до каюти. Слон хотів постояти за кермом, тож я показав йому систему керування судном і пояснив окремі навігаційні знаки. Ми майже не говорили один з одним. Але багато думали. Опівдні об’єкт наших дум знову піднявся на палубу.

— Який симпатичний маленький кораблик! — вигукнула Бес. — Маленька кімнатка, маленька кухонька й усе необхідне. Але тільки два ліжка. Як же нам усім спати?

— По черзі! — гаркнув я: звук її голосу вже мене дістав.

— Джиммі, ти ніколи не був джентльменом. Я гадаю, що спатиму внизу. А ти зі своїм другом і тут якось переб’єшся.

— Юна леді, як людина мого віку спатиме на палубі посеред нічного туману? — Слон заледве контролював гнів, але їй було на те начхати, бо вона лише широко всміхнулась.

— Я впевнена, ви щось вигадаєте, — спокійно відповіла Бес. — А тепер чи не могли б ми зупинитися в найближчому місті? Я так поспішала в цей незабутній круїз, що забула всі свої речі. Одяг, косметику, ну, ви розумієте.

— І тобі треба трохи грошей на все це? — зіронізував я.

Вона проігнорувала шпильку й кивнула.

— Тисячі вистачить.

— Я спущуся в каюту, — сказав Слон і не виходив, поки я не відрахував їй гроші і вона не побігла в магазин.

— Жодного вбивства, — твердо заявив Слон, знову з’являючись на палубі.

— Жодного вбивства, — погодився я. — Але це не означає, що не дозволено хоч помріяти. Що ж робити?

— Ми не можемо підняти якір і зникнути. Вона наведе на нас поліцію за лічені хвилини, а потім іще й забере винагороду. Нам треба мати це на увазі та думати швидше, ніж здатна ця білявочка. Поїхати з нами — це її примха, зрозуміло. Вона жадібна до грошей, і ми маємо давати їх. Але рано чи пізно вона вирішить, що вже видоїла з нас усе, і здасть копам заради винагороди. Чи знайдеться в нас на борту карта?

Зараз працював цей могутній мозок. Я не питав зайвого та приніс карту так швидко, як тільки зміг. Слон водив по ній пальцем.

— Настільки я розумію, ми тут. Далі, вниз за течією, велике місто Валс Халла. Коли ми прибудемо туди?

Я глянув на шкалу та відзначив відстань з мій великий палець.

— Вдасться прибути завтра до обіду, якщо вирушимо зрання.