Розділ 2

Суддя нахилився вперед і співчутливо зміряв мене поглядом.

— А тепер, Джиме, розкажи-но, для чого ця вистава?

У судді Ніксона був літній будиночок неподалік нашої ферми, я частенько навідував його наймолодшого сина, тож суддя знав мене.

— Моє ім’я Джеймс ді Ґріз, алкоголіку пропащий. Нічого тут панібратство розводити.

Можете уявити, як він почервонів. Його величезний ніс роздувся, як лижний трамплін.

— Ти у мене навчишся чемності в залі суду. Тобі загрожує серйозне покарання, тому краще припни язика. Я домовився з Арнольдом Фортеск’ю, громадським захисником, щоб він став твоїм адвокатом…

— Я не потребую адвоката, а особливо захисту ще одного синього бухля, який квасив так довго, що вже немає жодної живої душі на світі, яка бачила б його тверезим.

Сміх прокотився серед публіки, і це розлютило суддю ще дужче.

— Порядок у залі суду! — проревів він і так угатив молотком, що зламав держак.

Суддя пожбурив цурпалок через кімнату та сердито вирячився на мене.

— Ти випробовуєш терпіння суду. Захисника Фортеск’ю призначено…

— Ну, я його точно не призначав. Хай собі йде назад до бару «Мунейс». Там йому буде набагато краще. Я визнаю свою вину за всіма пунктами та покладаюся на милосердя цього немилосердного суду.

Суддя важко перевів подих, тож я вирішив трохи збавити оберти, щоб у його голові щось там раптом не луснуло. У такому разі його замінять і вся ця тяганина почнеться спочатку.

— Даруйте мені, пане суддя, — я схилив голову, щоб приховати непрохану усмішку, — але я завинив і мушу спокутувати.

— Що ж, це вже більше схоже на тебе, Джиме. Ти завжди був розумним хлопцем, і мені шкода дивитися, як ти себе марнуєш. Ти відбудеш у Юнацькій виправній колонії термін, не більший, ніж…

— Вибачте, ваша честь, — перервав я, — це неможливо. Якби ж я вчинив злочин тиждень чи місяць тому. Але закон непохитний, і мені не уникнути покарання. Сьогодні мій день народження. Мені вже сімнадцять років.

Це його зупинило. Охоронці терпляче чекали, поки він перевірить інформацію в комп’ютері. Репортер із «Вісника Біт О’Хевен» тим часом теж щось вистукував на клавішах портативного термінала (мабуть, уже настрочив цілу історію).

Суддя не загаявся з пошуком відповіді. Він сумно зітхнув.

— Що ж, це правда. За записами, тобі сьогодні виповнилося сімнадцять, і ти вже повнолітній. Ти більше не підліток, тож маєш бути покараний, як дорослий. Тобі загрожує тюремне ув’язнення, але я не можу цього дозволити. Уперше вчинений злочин, юний вік злочинця, визнання провини… Це дає підстави зробити виняток і призупинити справу… Таке моє рішення…