Розділ 23

— Що ми робитимемо далі, по-моєму, зрозуміло, — сказав я. — Ми сидітимемо тут доти, доки нас припинять шукати. А вони незабаром припинять, бо мертвий раб для них нічого не вартий.

— Але я прекрасно почуваюся…

— Ти забуваєш про те, що больові кайдани вбивають, якщо ввімкнути їх надовго. Як тільки шлях звільниться, ми підемо до найближчого помешкання та промиємо твою рану.

— Там багато крові, але це не більше, ніж подряпина.

— А якщо інфекція, зараження крові… У будь-якому разі спершу ми маємо подбати про твою рану.

Я обернувся до Дренга:

— Чи живуть тут поблизу знайомі тобі фермери?

— Ні, але просто біля пагорба, за всохлим деревом будинок вдови Апфельтрі.

— Чудово. Показуй дорогу та не базікай. — Тепер обернувся до Слона. — Ми перев’яжемо твою рану, що тоді?

— Після цього, Джиме, ми підемо до армії. Тепер ти найманець, тож туди тобі пряма дорога. Армії зазвичай дислокуються у фортецях, а там мусить бути кімнатка за сімома замками, де зберігають усі гроути. Поки ти проходитимеш муштру, я все розвідаю. Для того щоб утілити наш шляхетний задум, я маю на прикметі одну конкретну армію. Ту, що під проводом Капо Дімонте.

— Тільки не Капо Дімонте! — заволав Дренг, хапаючи себе за волосся з обох боків. — Він саме зло, їсть дітей на сніданок кожного дня, у нього всі меблі обтягнуто людською шкірою, п’є з черепа своєї першої дружини.

— Досить, — гримнув Слон, і Дренг умовк. — Зрозуміло, що в нього погана репутація тут, у землях Капо Доссії. Це тому, що він заклятий ворог Капо Доссії та періодично виступає проти нього війною. Я впевнений, що він не гірший і не кращий за будь-якого іншого капо. Проте йому притаманна одна незаперечна чеснота. Він ворог нашого ворога.

— Отже, він наш друг. Я заборгував Доссії й не дочекаюся слушної нагоди, щоб той борг повернути.

— Не треба носитися зі своїми образами, Джиме. Це може погано позначитися на твоїй кар’єрі, яка полягає в тому, щоб вигрібати гроші, а не гаяти час на помсту.

Я кивнув, погоджуючись:

— Звісно. Але, поки ти плануєш пограбування, я дозволю собі насолодитися невеликою помстою.

Було помітно, що Слон не схвалює моїх емоцій, але я не міг зберігати такий олімпійський спокій, як він. Можливо, це хиба юності. Я змінив тему розмови.

— А що після того, як ми вичистимо скарбницю?

— Дізнаємося, як місцеві контактують з інопланетянами. Хоч із тими ж веніанцями. За допомогою інопланетян ми покинемо цей смердючий світ. Для цього нам доведеться стати релігійними.