Розділ 15

Напевно, є й дивніші місця для навчання, але мені такі поки що не спадали на гадку. У певні години я заледве щось чув через брязкання, шипіння та рев обладнання. Найбільше людей сходилося на ленч і обід, але ще одна година пік припадала на час після шкільних занять. Тоді ми також трапезували, бо розмовляти видавалось неможливим. Незчисленні Масбунні-бургери з мороженими вишнями за компанію зникали в наших горлянках. Я любив хотдоги, допоки не обжерся ними. По тому перейшов на заливні свинобразячі ніжки, а ще далі на оладки. Слон виявляв рідкісний лібералізм в уподобаннях: не оминав жодної страви з меню.

Потім, коли натовп трохи зменшувався, ми витирали соус із наших уст і поверталися до занять — моє навчання тривало. Коли ми почали розглядати комп’ютерне хакерство, я з’ясував, чому Слон присвятив останні кілька десятиліть.

— Дайте мені зараз термінал, і я зможу владарювати над світом, — виголосив мій наставник. Його голос бринів такою певністю, що я повірив: він і справді зможе. — А замолоду подобалося братися за всі авантюри, що могли розважити жителів нашої планети. Красти готівку, без сумніву, захопливіше, ніж мати справу з кредитними картками. Вони так і не втямили, як я це влаштовував…

— І як ти це влаштовував?

— Зараз ми говоримо про комп’ютери.

— Давай зробимо відступ цього разу, благаю. Я обіцяю, що твій секрет потрапить до хороших рук. Тільки з твого дозволу, я навіть залишу твою візитівку.

— Це чудова ідея. Ти відбиратимеш прибутки у цих невігласів так само, як я оббирав їхніх попередників. Опишу ситуацію, а ти спробуй здогадатися, як я її прокручував.

У Центральному монетному дворі, у стародавній будівлі з кам’яними стінами два метри завтовшки й купою охорони на подвір’ї, — гігантські сейфи з баксами. Тієї миті, коли гроші мають покинути рідні стіни, охорона й уповноважені особи наповнюють ними більйони коробок, котрі потім запечатують під пильним оком усіх присутніх. Зовні будівлі чекає броньована машина під охороною поліції. За сигналом машина задкує до броньованих дверей, крізь які передають гроші. Усередині будівлі відчиняються сталеві двері, коробка перекочовує до броньованої камери. Ці двері зачиняються до того, як відчиняються двері зовнішні. Потім коробка мандрує у броньованій машині до лінійного потягу, де її перевантажують до броньованого вагона. У цьому вагоні одні-єдині двері, замкнені й обплутані численними сигналізаціями. Охоронці їдуть у спеціальному відділенні кожної з машин, поки поїзд курсує тими пунктами міста, де потрібні новенькі бакси. На визначеній зупинці очікує інша броньована машина, досі запечатану коробку виймають, поміщають в авто і транспортують до банку. Там її розпечатують і знаходять лише мою візитівку.

— Неперевершено!

— Можеш пояснити, як я це зробив?

— Ти був одним із охоронців у потязі…

— Ні!

— Ти керував броньованою машиною.

— Ні.

Отак я ламав собі голову з годину, доки Слон змилувався та розтовкмачив:

— Усі твої здогади небезпідставні, але ці шляхи небезпечні. Ти більш розвинений фізично, ніж будь-коли був я. У своїх операціях я волів працювати мозком. Причина, чому я ніколи не зламував коробку та ніколи не виймав із неї грошей, у тому, що коробка була порожня, вже коли її забирали з будівлі. Чи, точніше, у ній лежали цегла для ваги та моя візитівка. Зараз можеш здогадатися, як я це зробив?

— Ніколи не полишала будівлю… — бурмотів я, змушуючи свій мозок працювати.

— Ти дещо забув…

Я клацнув пальцями і скочив на ноги: