Розділ «57»

– Не думав я, що ти з тих людей, які ризикують собою заради кількох суворих монахинь і жмені китайських безбатченків.

Вона всміхнулася.

– На мою думку, з твого боку несправедливо так мене зневажати, бо ти так помилився щодо мене. Я не винна, що ти був таким бовдуром.

– Якщо ти твердо вирішила залишатися, то це твоє право.

– Мені шкода, що я позбавляю тебе можливості проявити шляхетність. – Їй було на диво важко говорити з ним серйозно. – Власне, твоя правда, я залишаюся не тільки заради сиріт: розумієш, я опинилася в такому цікавому становищі, коли в усьому світі в мене немає рідної душі. Я не знаю нікого, хто був би мені радий. Нікого, кому не байдуже, жива я чи ні.

Він насупився. Але не зі злості.

– Оце так наробили ми з тобою, правда? – сказав він.

– Ти ще хочеш зі мною розлучитися? Здається, мені вже байдуже.

– Ти ж знаєш, що, привізши тебе сюди, я звільнив тебе від відповідальності.

– Це для мене новина. Бач, я не знаюся на подружніх зрадах. Що ми робитимемо, коли поїдемо звідси? Ми житимемо разом?

– Ох, не загадуймо так далеко наперед.

У його голосі була смертельна втома.