Розділ «26»

Вона витерла очі. Постаралася опанувати себе.

– Чарлі, якщо ти мене покинеш, я помру.

Тепер вона намагалася викликати в нього співчуття. Треба було відразу йому сказати. Коли він дізнається, перед яким жахливим вибором вона поставлена, його великодушність, його відчуття справедливості, його чоловіча гідність так розбурхаються, що він думатиме лише про те, яка небезпека їй загрожує. Ох, як сильно їй хочеться опинитися в затишку його ніжних обіймів!

– Волтер хоче, щоб я поїхала з ним у Мей-тан-фу.

– Але ж там епідемія холери. Такого сильного спалаху вже п’ятдесят років не бувало. Жінці там немає чого робити. Тобі ні в якому разі не можна туди їхати.

– Якщо ти від мене відступишся – доведеться.

– Ти про що? Я не розумію.

– Волтер їде на заміну померлому лікареві-місіонеру. І хоче, щоб я їхала з ним.

– Коли?

– Зараз. Відразу ж.

Таунсенд відсунувся назад разом зі стільцем і глянув на неї спантеличено.

– Може, я зовсім розгубив мізки, бо щось не складу докупи, що ти говориш. Якщо він хоче, щоб ти їхала з ним, то що тоді з розлученням?

– Він дав мені вибір. Або я їду в Мей-тан-фу, або він звертається до суду.

– Он воно що. – Таунсендів тон зовсім трішки змінився. – Думаю, з його боку це досить порядно, хіба ні?

– Порядно?

– Ну, він сам рветься туди поїхати. Особисто мене таке не цікавить. Безсумнівно, він дістане орден Підв’язки, коли повернеться.

– А як же я, Чарлі? – вигукнула вона з болем.

– Ну, напевно, якщо він хоче, щоб ти поїхала, то, враховуючи обставини, думаю, ти не можеш відмовитися.

– Це означає смерть. Вірну смерть.