Розділ «26»

Кітті змовкла. Потроху, як буває, коли вчиш іноземну мову й читаєш сторінку, що спочатку здається зовсім незрозумілою, а тоді вхопишся за якесь слово чи фразу, і раптом хай не повне, але розуміння зблискує в утомленій голові, отак потроху відкрилися їй помисли Волтера. Наче темний, зловісний краєвид, осяяний блискавкою й за мить знову занурений у темряву. Побачене змусило її здригнутися.

– Він висловив цю погрозу, бо знав, що ти спасуєш перед нею, Чарлі. Це ж треба, як точно він тебе оцінив. Так на нього схоже – піддати мене такому жорстокому розчаруванню.

Чарлі опустив очі на аркуш промокального паперу, що лежав перед ним. Він трохи супився й похмуро скривив рота. Але нічого не відповів.

– Він знав, що ти самозакоханий, малодушний та користолюбний. Він хотів, щоб я побачила це на власні очі. Він знав, що в разі небезпеки ти втечеш, як той заєць. Він знав, як глибоко я помилялася, думаючи, що ти любиш мене, бо розумів, що ти не здатен любити нікого, крім себе. Він знав, що ти в одну мить відступишся від мене, щоб врятувати власну шкуру.

– Якщо тобі справді так приємно поливати мене брудом, напевно, мені не личить суперечити. Жінки завжди несправедливі, вам зазвичай вдається всю провину перекинути на чоловіків. Але другій стороні теж є що сказати.

Вона не звернула уваги на його слова.

– І тепер я розумію все те, що розумів він. Я бачу, що ти черствий і безсердечний, я бачу, що ти егоїстичний, егоїстичний понад усяку міру, я бачу, що ти лякливіший за зайця, що ти брехун і лицемір, нікчемна людина. А найжахливіше, – її лице раптом скривилося від болю, – найжахливіше, що попри все я люблю тебе всім серцем.

– Кітті.

Вона гірко розсміялася. Він вимовив її ім’я тим чуттєвим, м’яким тоном, що давався йому без зусиль й означав так мало.

– Дурень ти, – сказала вона.

Він враз відсахнувся, спалахнувши від образи; він не міг її зрозуміти. Вона скинула на нього оком, в якому зблиснула насмішка.

– Ти починаєш відчувати до мене неприязнь? Що ж, нехай. Мені вже байдуже.

Вона стала надягати рукавички.

– Що ти збираєшся робити? – запитав він.

– Ой, не бійся, тобі нічого не загрожує. Ти не постраждаєш.

– Заради Бога, не кажи так, Кітті, – відповів він звучним голосом, у якому відлунювало занепокоєння. – Ти ж знаєш, усе, що стосується тебе, стосується й мене. Я буду страшенно тривожитися, доки не дізнаюся, що станеться далі. Що ти збираєшся сказати чоловікові?

– Я скажу йому, що готова їхати з ним у Мей-тан-фу.

– Можливо, якщо ти погодишся, він не наполягатиме.

Він не міг збагнути, чому, почувши ці слова, вона так дивно на нього глянула.

– Ти справді не боїшся? – запитав він.