Розділ п'ятдесят четвертий

Вони рушили до приміщення, що ховалося за сходами. Дійшовши до напису «ЗАКРИТА ЗОНА», вони побачили тільки підземний колодязь, огороджений поручнями безпеки.

— Ну, тут глухий кут, — Девід зазирнув у запаморочливу безодню, потім пригладив рукою волосся. Ребра боліли страшенно. Але він намагався забути про біль.

— Ось сміттєзбірник. Йаель вказала на присадисту металеву цистерну в присмерках вестибюля.

— Зараз перевірю, що там, — похмуро промовив Девід.

Двері, як він і очікував, були замкнені. Він узявся за вбудовану драбину й почав підніматися, а Йаель сторожко роздивлялася навсібіч. Тут нікого не було. Поки що.

— Швидше, — поквапила вона й замовкла, коли Девід доліз до верху.

Вона розуміла його потребу все обшукати. Що довше вони тут затримаються, то більше ризику, що їх схоплять. Йаель затамувала подих, коли Девід силкувався відсунути люк, — і не видихнула, поки він не спустився гримотливою драбиною до неї.

— Там усередині нічого, крім сміття. Де ж вона ховається?

Вони обидва здригнулися, почувши поруч якесь шарудіння. Йаель рвучко повернулась і побачила великого щура — той підтюпцем вибіг із ніші в стіні, яку раніше вона не помітила. Ніша була майже невидимою: невеличка западина під звичайним виступом кам'яної стіни.

— Там позаду щось є. Де щури, там і їжа.

Девід поспішив до заглибини, вона за ним. Кулаки в неї стискатися від думки, що його падчерка сама-самісінька в цьому жахливому місці під землею.

Вони одночасно помітили двері. Напису на них не було, і їх легко було проминути тут, у віддаленій частині бункера.

«Ідеальне місце тримати заручника», — подумала Йаель.

Двері були напівпрочинені. Вона прочинила їх і вловила ледь чутний запах медикаментів.

— Боже мій.

Комірчина виявилась порожньою. Девід обмацав стіни в пошуках вимикача, і бліда люмінесцентна лампа сяк-так освітила кімнату — стілець, бюро й розстелену койку. Залишки того, що нагадувало сендвіч із сиром, лежали на таці біля ліжка.

— Вона тут була. Ми розминулися на якісь хвилини. — Девіду здавалося, що земля уходить із-під ніг.

— Поглянь-но сюди! — Йаель впала на коліна біля койки й підібрала зі сланцевої підлоги гумовий браслетик із написом. На еластичній жовтій гумі було витиснуто слова «Цілься високо».

— Це її браслет. — Голос Девіда лунав глухо. — Я сам купив його, коли вона гостювала в мене минулого літа.

Він глянув на вузьку смужку й натягнув собі на розпухлу руку. Хоча браслет щільно стискав йому зап'ясток і відчуття було неприємне, це якимось чином наближало його до Стейсі.