Розділ п'ятдесят четвертий

Люди навколо них щось захоплено зажебоніли. Потім пролунали пронизливі дзвінки, один за одним, і відлуння покотилося коридором.

— Здається, час настав, — закричав у захваті якийсь чоловік.

— До зали! — проспівав жіночий голос.

Пролунали й інші вигуки.

— До зали! До перемоги!

Усі посунули втому напрямку, звідки щойно прийшли Девід із Йаеллю, а вони обоє побігли вглиб тунелю.

Девідове серце розривалося не стільки від напруження, скільки від страху. Час спливав, а він навіть не уявляв, де шукати Стейсі в цьому безмежному пеклі. Та оскільки всі зараз збираються до зали, може, вони із Йаеллю зможуть обшукати більш віддалені куточки бункера, не переймаючись, що їх вистежать.

Не встиг він про це подумати, як побачив чотирьох Темних янголів із пістолетами напоготові, що мчали до них.

Девід і Йаель застигли на місці. Однак, на їхній безмежний подив, ті пробігли повз них. Окрім одного.

— Ви не бачили дівчинку-підлітка з білявим волоссям у сірій футболці? — запитав він.

Стейсі. Девід помотав головою, у роті так пересохло, що він не міг і слова вимовити, навіть якщо б схотів.

Темний янгол указав напрямок.

— Прямуйте до зали, ми мусимо очистити коридори для пошуків. Якщо побачите її — хапайте й тягніть у зону реєстрації. Вона — остання з потаємних.

— Та що ви! Усе зробимо, будьте певні. — Йаель дивилася на нього спантеличено, просто втілення слухняності.

— Як вона втекла? — ледь видушив із себе Девід.

— Самі хотіли б знати. — Темний янгол зиркнув на нього й раптом підійшов ближче. — А куди це ви двоє йдете?

Девід простягнув ключ від свого номера.

— Забув дещо в себе в кімнаті.

— Облиште, — наказав Темний янгол. — Нам треба очистити всі приміщення.

«Щоб ти здох», — подумав Девід. Утім, вони із Йаеллю покірно повернули, удаючи, що вертаються. Та лише Темний янгол зник з очей, він ухопив Йаель за руку.