Розділ п'ятдесятий

— Гадаю, існує причина, чому ти його не кличеш? — сказала вона.

— Не впевнений... чи можу йому довіряти, — Девідові важко далися ці слова. Він і уявити не міг, що колись скаже таке про Ділона. Підтекст повис у вологому повітрі, похмурий, як небо над головою.

— Ти підозрюєш, що він причетний до вбивства Єви?

Раніше Девід відкидав ці підозри, але далі вже не міг.

Побачити Ділона в Лондоні, знати, що тут і Кріспін... і Стейсі...

— Я вже навіть думаю, а чи не причетний він і до вбивства рабина Бен Моше. Про це боляче говорити, але йому було відомо, що того дня я збирався йти до Бен Моше.

— Вони повернули на вулицю Артура, — перебила засапана Йаель. — Чи не варто нам трохи відстати?

Пішоходів тут, у промисловій зоні біля доків, було значно менше, і Девід не хотів, щоб Ділон його помітив. Темза вдалині виблискувала тьмяним оловом. Він уповільнив крок. Усе далі й далі відходили вони від Трініті-сквер.

Неначе прочитавши його думки, Йаель глянула на Девіда й закусила губу.

— А дзвінок Кріспінові?

Девідові нелегко було стримувати страх за Стейсі.

— Спочатку подивимося, куди він іде. А потім прожогом назад.

«Лишається сподіватися, — у відчаї подумав він, — що гадючому Мюллеру не набридне чекати».

Напруження болючими хвилями накочувалося на нього, коли він бачив, як Ділон і той другий, поспішають до Свон-лейн — Лебединого провулка. Невже я ризикую життям Стейсі через якийсь дріб'язок? Ділон — найщиріша людина з усіх, кого він знав. Може, в нього вже розвивається параноя? Гносеї перевернули все його життя з ніг на голову, і він сумнівається в найближчому другові. У людині, котра присвятила своє життя Богу — а не дияволу.

Ділон міг би зараз стати в пригоді. Треба лише гукнути його...

Але не зміг — слова застрягали в горлі, як грудки глини.

І раптом він побачив, на яку вулицю повернули Ділон і його супутник. Мозок Девіда забив на сполох.

Проїзд Янголів.

Темні янголи?

Йаель схопила його за руку.