Розділ сорок шостий

Йаель укинула фруктовий ніж у кишеню штанів кольору хакі й нахилилась, аби взяти з землі кілька камінчиків — вона складала їх у пусту чашку.

Девід узяв її за руку. Пальці в неї булі теплі, повні енергії життя, як і вона сама.

— Мені дуже шкода твого чоловіка. І вибач, що я вчора зірвався. Ти цього не заслужила.

— Ло давар — забудьмо. Я ж сабра, пам'ятаєш? Ми, корінні ізраїльтяни, подібні до кактуса, ім'ям якого називаємося: різкі й колючі зовні, але м'які й чутливі всередині. Тільки не кажи нікому.

— М'які й чутливі. Он як? — перепитав Девід із тонкою усмішкою; його здивувало, як легко вона прощає. В інший час, в іншому місці він би її поцілував. А тут, тепер випустив її руку й пішов слідом вузькою стежкою цвинтаря.

Вони пройшли трохи вперед, і Йаель зупинилася біля могильної плити з написом «Йонатон Гар-Пац».

— А знаєш, душа його й досі тут, — вона опустила очі на трав'яний бордюр могили. — Кабалісти вірять, що нефеш — найнижчий із трьох рівнів душі — не відлітає, а ширяє над могилою, коли людину ховають. Рабин Кардоза каже, що нефеш залишається захищати живих у важкі часи випробувань, а два вищі рівні душі — руах і нешама — здіймаються у вищі сфери.

— У нас зараз, безсумнівно, важкий час випробувань, — зауважив Девід. — Як вони можуть допомогти?

— Рабин розповідав, що коли живі приходять на цвинтар і просять покійних про допомогу, нефеш злітає до сфери руах і повідомляє про напасть унизу. Руах, у свою чергу, летить до сфери нешама, найближчої до Бога, — і тоді нешама благає Бога зглянутися над світом.

— Так ось чому ми тут! Попросити нефеш Йоні нагадати Богові про нашу біду. Попросити допомоги. — Девід дивився на граційну папороть на могилі Йоні й намагався осягнути поняття ієрархічності й неподільності людської душі. Його завжди вчили, що кожна людина має прямий зв'язок із Богом, і посередники не потрібні. Можна ходити до синагоги й промовляти давні молитви, а можна піти деінде та скласти власну молитву від щирого серця. І те, і друге приймається Богом.

Таким є учення традиційного юдаїзму. Містичні вірування кабалістів лишалися для нього чужими. Але, пам'ятаючи свій власний досвід близької смерті й усе, про що він дізнався за ці пересичені інформацією дні, Девід визнав, що звернення Йаелі по допомогу до духу свого чоловіка в Царстві небесному мало чим відрізняється від прохання душ ламед-вовників до нього виступити на їхньому боці в Царстві земному.

Девід дивився, як вона викладає камінці на могилі Йоні, — поруч з іншими, що вже лежали там. Він розумів, що це означає, він і сам таке робив на могилах своїх батьків. Йаель залишала позначки своїх відвідин.

Він торкнувся її плеча й відійшов, щоб вона трохи побула на самоті, пройшов трохи вперед, поки не опинився біля бетонних сходів, що вели до обніжжя пагорба. Спустившись ними, він побачив іще одне кладовище, що притулилося внизу. Це кладовище було старішим, менш доглянутим, але так само тихим і лагідним; нечисленні відвідувачі молилися біля ясно-голубих могильних плит, обкладених камінням.

І тільки прочитавши імена, викарбовані на плитах, Девід зрозумів, що то був старовинний цвинтар славетних кабалістів.

Потужне відчуття давнини й історії охопило його, коли він пройшов цим залитим сонцем цвинтарем назовні. Поблукавши провулками, він знову зійшов угору й не одразу помітив на алеї синій знак із білими літерами, що вказував напрямок до синагоги Абугав.

Девід перетнув невеличке переднє подвір'я, вимощене червоно-брунатним камінням, і, схиливши голову, ввійшов до старовинної будівлі синагоги.

Усередині було просторо й пусто. Девід закинув голову та подивився на склепіння високої, у чотири яруси, стелі в обрамленні квадратних вікон. Через них на мозаїчну підлогу лилося сонячне світло. Воно засліпило йому очі, і він примружився, — страшенно розболілася голова.

Девід перевів погляд на стіни, пофарбовані в заспокійливий небесний колір. Над ними погойдувалися міріади люстр, а легкі арки з мереживним бордюром, розписаним папороттю, сягали фресок на шатрі.

— Прекрасно, правда?

Він здригнувся, почувши за спиною голос Йаелі.