«Дідусева поправка», — подумав я. Чи ж було для неї більш відповідне місце, ніж будинок для старих?
Елейн засунула руку в кишеню смугастої синьо-білої сукні й до половини витягла два предмети: сигарету й коробку сірників.
— Зелена крадіжка, червона крадіжка, — проспівала вона переливчасто й кумедно, — крихітка Еллі намочить ліжко.
— Елейн, що…
— Проведи стареньку дівчинку донизу, — вона сховала сигарету й сірники назад у кишеню й узяла мене за руку вище ліктя своєю вузлуватою рукою. Ми рушили коридором. А поки йшли, я вирішив здатися й цілковито довіритися їй. Вона була старенька і крихка, але не дурна.
Коли ми спускалися сходами, обережно, наче дві скляні старожитності, якими й стали, Елейн сказала:
— Чекай біля підніжжя. Я піду в західне крило, до туалету в коридорі. Ти ж знаєш, про який я туалет кажу, правда?
— Так, — кивнув я. — Той, що біля процедурного. Але навіщо?
— Я вже понад п’ятнадцять років не курила, — відповіла вона, — але сьогодні вранці хочеться цигарку. Не знаю, скільки разів я встигну попихкати, доки не спрацює детектор диму. Але маю намір це з’ясувати.
Я дивився на неї, все ширше розплющуючи очі від захвату, і думав про те, як же вона нагадує мою дружину. Джен могла зробити достоту те саме. Елейн озирнулася на мене, грайливо усміхаючись. Я огорнув її шию ззаду своєю долонею, підтягнув обличчя до свого й легко поцілував у губи.
— Я люблю тебе, Еллі.
— О, які гучні слова, — але помітно було, що вона втішена.
— А як же Чак Гауленд? — спитав я. — У нього будуть неприємності?
— Ні, бо він у кімнаті з телеком, дивиться «Доброго ранку, Америко» з двома дюжинами наших. А я збираюся непомітненько шаснути звідси одразу ж, як детектор диму увімкне сигналізацію західного крила.
— Жінко, тільки дивись не впади й не нашкодь собі. Я собі не прощу, якщо…
— Ой, та не нервуйся ти даремно. — І цього разу вона мене поцілувала. Любов серед руїн. Декому з вас це, напевно, здається смішним, а декому — безглуздим. Але ось що я вам скажу, друже: дивна любов — це краще, ніж повна її відсутність.
Я провів її поглядом. Елейн ішла, ступаючи повільно і штивно (але на ціпок вона спирається лише в дощові дні, та й то лише тоді, коли біль нестерпний; це одна з її марнославних примх). А я чекав. Спливло п’ять хвилин, потім десять, і коли я вже вирішив, що вона або втратила мужність, або виявила, що батарейка детектора диму в туалеті розрядилася, в західному крилі залунала пожежна сигналізація — гучно задзижчала-заторохкотіла.
Я одразу ж рушив у бік кухні, але повільно — не було причини квапитися, доки не пересвідчуся, що Долан забрався з моєї дороги. З телекімнати (тут її величають Ресурсним Центром — оце безглуздо) полинуло ґелґотіння, і старигані, більшість із яких досі були в халатах, висипали в коридор подивитися, що там. Я зрадів, побачивши серед них Чака Гауленда.
— Еджкомбе! — прохрипів Кент Ейвері, однією рукою спираючись за ходунок, а іншою нав’язливо торсаючи себе за пах піжамних штанів. — Це справжня тривога чи знов фальшива? Що скажеш?
— Ніяк не можу знати, — відповів я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зелена миля» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1“ на сторінці 3. Приємного читання.