— Ти думаєш, вони тобі повірять? — спитав він. Але гнів уже майже зник з його голосу. Було помітно, про що він думає — хтось нам та й повірить. А Персі не любив неприємностей. Порушувати правила — це для нього була норма. А от попадатися на їх порушенні — аж ніяк.
— А я зробив кілька знімків Дінової шиї до того, як зійшли синці, — докинув Брутал. Я не знав, правда це чи ні, але прозвучало добре. — І знаєш, про що свідчать ті фотки? Що Вортон добряче йому шию нам’яв перед тим, як його відтягли. Хоча ти був там, на місці, стояв з того боку, де Вортон тебе не бачить. Доведеться відповісти на кілька мульких запитань, правда? А такі штуки можуть тягтися за людиною, як шлейф, ще довгенько. Може, навіть до того часу, коли її родичі покинуть столицю штату й переберуться додому, цмулити м’ятний джулеп[55] на передньому ґанку. Особова справа людини може викликати в багатьох неабияке зацікавлення, і протягом життя її перечитуватиме чимало людей.
Погляд Персі недовірливо перебігав з Брутала на мене й назад. Лівою рукою він пригладив волосся. Не казав нічого, але я відчував, що ми його майже дотиснули.
— Слухай, давай уже припиняти, — сказав я. — Ти тут хочеш працювати не більше, ніж ми хочемо, щоб ти тут працював. Чи я не правий?
— Ненавиджу це все! — вибухнув Персі. — Ненавиджу, як ви зі мною обходитесь, ніколи шансу не даєте!
Останнє було аж ніяк не правдою, але я вирішив, що не час оскаржувати цю проблему.
— Але й попихачем я теж не буду. Тато мене навчав, що тільки раз ти ступиш на цю стежку — і все, до кінця життя люди тобою попихатимуть. — Його очі, не такі красиві, як рученята, але майже такі, люто спалахнули. — А особливо не люблю, коли мною попихають такі здоровенні мавпи, як оцей ось. — Він зиркнув на мого друга і пробурчав: — Брутал. Бодай прізвисько в тебе таке, як треба.
— Персі, ти маєш зрозуміти одну річ, — сказав я. — На наш погляд, це ти нами попихаєш. Ми тобі розказуємо про те, за якими правилами тут працюють, а ти все робиш по-своєму, а коли виходить лажа, ховаєшся за своїми знайомствами. Наступити на мишу Делакруа… — Брутал перехопив мій погляд, і я швидко виправився: — Спроба наступити на мишу Делакруа — це якраз той випадок. Ти тиснеш, і тиснеш, і тиснеш; а ми зрештою відповідаємо тобі тим самим, от і все. Але послухай. Якщо ти вчиниш правильно, то виберешся з усього цього красивий, як юнак, перед яким відкриваються великі перспективи, і пахучий, як троянда. Ніхто ніколи не дізнається про цю нашу балачку. То що скажеш? Вчини як дорослий. Пообіцяй, що підеш після Дела.
Він замислився. А за секунду-дві в його очах з’явився той вираз — як у людини, коли їй сяйнула вдала ідея. Мені він геть не сподобався, бо будь-яка ідея, вдала для Персі, для нас була невдалою.
— В усякому разі, — сказав Брутал, — подумай, як добре буде не бачити більше того мішка гною Вортона.
Персі кивнув, і я дозволив йому встати зі стільця. Він розрівняв на собі формену сорочку, заправив її в штани, бо вилізла ззаду, пройшовся по волоссю гребінцем. А потім подивився на нас.
— Добре, я згоден. Завтра вночі ви ставите мене головним, а наступного ж дня я подаюся на Браяр-Рідж. І тоді будемо квити. Годиться?
— Годиться, — кивнув я. Той вираз усе ще був у його очах, але тієї миті я відчував надто велике полегшення й не надав йому значення.
Персі простягнув руку.
— Потиснемо?
Я потиснув. Брутал теж.
Ще більше ми дурні[56].
4
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зелена миля» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 3. Приємного читання.