Розділ «4»

— Я молюся, молюся, молюся, — Ту-Ту підніс вузлуваті покоцюрблені руки догори. Вони були схожі на ту знамениту гравюру, ви, мабуть, її знаєте. «Господь то мій Пастир і теде і тепе».

— А хто буде у Біттербака? — спитав Гаррі. — Ми ж не викличемо якогось шамана від черокі, щоб він нам тут хріном своїм трусив?

— Взагалі-то…

— Досі молюся, досі молюся, досі контачу з Ісусом, — перебив мене Ту.

— Та замовкни вже, старий пень, — сказав Дін.

— Я молюся!

— То молися про себе.

— Хлопці, чого ви так довго? — прокричав із комори Брутал. Її вже звільнили для наших потреб. Ми знову опинилися в зоні вбивства; її буквально нюхом можна було вчути.

— Не жени коней! — крикнув йому у відповідь Гаррі. — Чого ти такий нетерплячий, чорт забирай?

— Молюся, — Ту вишкірився неприємною беззубою посмішкою. — Молюся про терпець, трошечки клятого терпцю.

— Взагалі-то Біттербак — християнин, так він каже, — повідомив я, — і його цілком влаштує той баптист, який приходив до Тілмана Кларка. Шустер його прізвище. Мені він теж подобається. Все робить швидко, не накручує їх. Підводься, Ту. Достатньо вже для одного дня намолився.

— Іду, — сказав Ту. — Знов іду, знов іду, так, сер, іду по Зеленій милі.

Навіть такий коротун, як він, мусив трохи пригнути голову, щоб зайти у двері на дальньому боці кабінету. А всім нам довелося пригинатися ще нижче. Зі справжнім ув’язненим то був непростий момент. Я подивився на платформу, де стояв Старий Іскрун, і побачив Брутала з пістолетом напоготові. І вдоволено кивнув. Усе так, як треба.

Ту-Ту спустився донизу східцями і спинився. Складані дерев’яні стільці, усього близько сорока, вже були розставлені. Біттербак піде до платформи під кутом, завдяки якому триматиметься на безпечній відстані від глядачів, що сидітимуть на стільцях. Для певності присутні будуть ще шестеро наглядачів. Ними командуватиме Білл Додж. У нас ще ніколи засуджений до смерті не погрожував жодному свідкові, незважаючи на те, що ситуація начебто сприяла. Я планував, щоб так було й надалі.

— Хлопці, готові? — спитав Ту, коли всі в зборі були вже коло підніжжя сходів, які вели донизу з мого кабінету. Я кивнув, і ми рушили до платформи. Наша процесія, часто думалося мені, була схожа на групу прапороносців, які десь той прапор посіяли.

— А мені що робити? — гукнув Персі з-за дротяної сітки між коморою та щитовою.

— Дивитися і вчитися, — гукнув я у відповідь.

— І не теребонькай собі там, — під носа пробурчав Гаррі. Але Ту-Ту його почув і пирхнув зо сміху.

Ми провели його під вартою до платформи, і Ту самостійно розвернувся — старий ветеран у дії.

— Сідаю, — сказав він, — сідаю, займаю місце на колінах у Старого Іскруна.