Розділ «27»

Юнак почав копати швидше й звільнив материні плечі. Здавалося, що її тіло позбавлене життя, але Пол відчув повільне серцебиття.

«Бінду-затримка», — мовив він собі.

Пол розчистив пісок мамі до талії, поклав її руки собі на плечі й потягнув униз по схилу, спершу повільно, а потім якомога швидше, адже відчув, як угорі зсувається пісок. Він тягнув її все швидше й швидше, важко дихаючи від напруги, й намагався утримати рівновагу. Він уже добіг до ділянки щільного піску з матір’ю на плечах і мчав далі, аж раптом увесь схил сповз донизу з гучним шипінням, яке відбилося луною, посиленою скелястими стінами.

Хлопець дійшов до краю розщелини, за тридцять метрів від якого простягалися в пустелю дюни. М’яко поклав матір на пісок і прошепотів слово, потрібне для того, щоб вивести її зі стану заціпеніння.

Джессіка повільно прокидалася, дихаючи щораз глибше й глибше.

— Я знала, що ти знайдеш мене, — прошепотіла жінка.

Він озирнувся на тріщину.

— Можливо, я вчинив би людяніше, якби не зробив цього.

— Поле!

— Я втратив рюкзак, — сказав він. — Його поховано під сотнями тонн піску… щонайменше.

— Там усе?

— Запаси води, диститент — усе, що потрібно, — він торкнувся кишені. — Проте в мене із собою паракомпас. — Обмацав черес. — Ніж і бінокль. Перед смертю ми можемо добре роздивитися місцину.

Цієї ж миті на обрії ліворуч від краю розщелини зійшло сонце. Барви заграли на піску у відкритій пустелі. Хор пташок зайшовся співом із потаємних куточків скель.

Та очі Джессіки бачили тільки відчай на обличчі Пола. Сповнивши голос зневагою, вона мовила:

— Це так тебе вчили?

— Ти не розумієш? — запитав він. — Усе, що потрібно нам для виживання тут, — під піщаними завалами.

— Мене ж ти знайшов, — її голос звучав м’яко й переконливо.

Пол сів навпочіпки.

Він поглянув на новий схил у розколині, вивчав його, звертаючи увагу на нещільність піску.

— Якби ми могли знерухомити маленьку ділянку схилу й верхню поверхню проходу, виритого в піску, то могли б докопатися до рюкзака. Це могла б зробити вода, але в нас недостатньо води для… — Він замовк, а тоді додав: — Піна.