Розділ «27»

Джессіка завмерла, боячись порушити хід його думок, роботу мозку, що працював у гіперрежимі.

Пол глянув на відкриті дюни, долучивши до пошуку ніздрі та очі, а тоді знайшов потрібний напрямок і зосередився на темній ділянці піску вдалині.

— Прянощі, — мовив він. — У них лужна природа. А в мене є паракомпас. У нього кислотний блок живлення.

Джессіка сиділа, притулившись спиною до скелі.

Пол, зовсім не зважаючи на неї, підвівся і рушив уперед по утрамбованому вітром піску, що простягався від розщелини до пустелі.

Вона бачила, як він іде, ламаючи ритм власної ходи — крок, пауза, крок-крок… ковзнути… пауза…

Його кроки не мали ритму — ніщо не підкаже хижому хробакові, що пустелею мандрує щось нетутешнє.

Пол сягнув меланжевої плями, насипав гірку прянощів у складку плаща й повернувся до розщелини. Висипав здобич на пісок перед Джессікою, сів навпочіпки й узявся розбирати паракомпас за допомогою кінчика ножа. Йому вдалося зняти картушку компаса. Юнак зняв черес і розклав на ньому деталі компаса, а тоді витягнув блок живлення. Далі — стрілковий механізм. У приладі лишилася порожня чашоподібна заглибина.

— Тобі знадобиться вода, — мовила Джессіка.

Пол узяв трубку біля шиї, набрав повний рот води й виплюнув її в заглибину компаса.

«Якщо план провалиться, цю воду буде витрачено марно, — подумала Джессіка. — Але тоді це вже не матиме жодного значення».

Пол розрізав ножем блок живлення й опустив наявні в ньому кристали у воду. Вони трохи зашипіли й стихли.

Погляд Джессіки вихопив угорі над ними якийсь рух. Вона підвела очі й помітила яструбів, що всілися по краю розщелини. Вони витягнули шиї, витріщаючись на відкриту воду.

«Велика Матір! — подумала вона. — Вони відчувають воду навіть із такої відстані!»

Пол зібрав паракомпас, лишивши тільки дірку для рідини на місці кнопки увімкнення. Узявши в одну руку переобладнаний прилад, а в другу — жменьку прянощів, Пол повернувся до розщелини, вивчаючи положення схилу. Його плащ надимався, адже не було череса, щоб стримувати його. Він трішки піднявся схилом, відкидаючи піщані потоки й хмари пилу.

А тоді спинився, закинув дрібку прянощів у паракомпас і потрусив прилад.

З дірки, де була кнопка увімкнення, потекла зелена піна. Пол спрямував її на схил, окресливши речовиною низьку дугу, й почав відкидати пісок, знерухомлюючи схил піною.

Джессіка підійшла до нього ближче й гукнула:

— Допомогти?

— Іди сюди й копай, — відказав він. — Потрібно заглибитися десь на три метри. Має бути десь тут, — доки він говорив, піна припинила текти з прилада.