Розділ «27»

— А хробаки?

— Якщо ми встромимо гупало з нашого фримпакета в скелях, — сказав Пол, — це на певний час відволіче увагу хробака.

Вона поглянула на залиту місячним сяйвом пустелю, що простягалася до іншого плоскогір’я.

— Часу вистачить, щоб здолати чотири кілометри?

— Можливо. І якщо нам удасться рухатися, видаючи лише природні звуки, такі, що не привернуть увагу хробака…

Пол розглядав відкриту пустелю й шукав відповіді в пророчій пам’яті, пригадуючи таємничі натяки на гупала й гаки творця в інструкції до фримпакета, що лежала в їхньому рятувальному рюкзаку. А ще його дивувало, що хробаки викликали в ньому лише тваринний жах. Він знав, і це було за межею розуміння, що хробаків потрібно поважати, а не боятися, якщо… якщо…

Він хитнув головою.

— Наші кроки мають бути позбавлені ритму, — мовила Джессіка.

— Що? Ох. Так. Якщо ми зламаємо ритм наших кроків… часом же й пісок зсовується сам. Хробаки ж не можуть кидатися на найдрібніші звуки. І все ж таки, перш ніж ми спробуємо, потрібно добре відпочити.

Він поглянув на іншу скелясту стіну, прочитавши час по намальованих місяцем вертикальним тіням.

— За годину світанок.

— Де ми проведемо день? — запитала жінка.

Повернувшись ліворуч, Пол указав рукою.

— Он там скелі повертають на північ. Як бачиш, та круча помережана тріщинами, а отже, стоїть із навітряного боку. Там мають бути доволі глибокі розколини.

— То, може, рушаймо? — запропонувала матір.

Він підвівся і допоміг їй стати на ноги.

— Ти достатньо відпочила, щоб спускатися? Я хочу дістатися якомога ближче до пустелі, перш ніж ми поставимо намет.

— Достатньо, — вона кивнула синові, щоб він рушав.

Пол завагався, а тоді почепив на плечі рюкзак і рушив скелею.

«Якби ж тільки в нас були силові підвіски, — подумала Джессіка. — Зіскочити тут було б набагато простіше. Але, можливо, у відкритій пустелі також потрібно уникати силових підвісок. Може, вони, як і щит, приваблюють хробаків».