Розділ «27»

Його рука сухо торкнулася її і вклала в долоню дві енергетичні капсули.

Жінка проковтнула їх, запивши малесеньким ковтком води із трубки дистикоста.

— Випий усю воду, — сказав Пол. — Це аксіома: найкраще зберігати воду у власному тілі. Так матимеш більше енергії і станеш сильнішою. Довіряй своєму дистикосту.

Вона послухалася, вицідивши до краплі вміст водокишень, і відчула, як до неї повертається енергія. А тоді подумала, як же мирно було сидіти тут у мить їхньої втоми, і їй спали на думку слова, сказані колись воїном-менестрелем Ґурні Галлеком: «Краще пустка й спокій, ніж дім, повен жертв і боротьби».

Джессіка повторила ці слова Полові.

— Таким був Ґурні, — відказав юнак.

У відтінках синового голосу вона почула, що Пол говорив про менестреля як про мертвого, й подумала: «Бідний Ґурні й справді міг померти». Сили Атрідів мертві, полонені або ж загублені, як і вони самі, в цій безводній порожнечі.

— Ґурні завжди мав напоготові влучну цитату, — сказав Пол. — Як зараз чую: «І оберну Я річки на суходіл, і передам землю в руку злочинців, і спустошу край та все, що в ньому, рукою чужих»[47].

Джессіка заплющила очі й відчула, що сама на межі сліз, зворушена стражданням у синовому голосі.

А тоді Пол мовив:

— Як ти… почуваєшся?

Вона збагнула, що питання стосувалося її вагітності, і відповіла:

— До народження твоєї сестри ще багато місяців. Я досі… в нормальній фізичній формі.

А сама подумала: «Як підкреслено офіційно розмовляю я з власним сином! — а тоді її Бене-Ґессеритський розум почав шукати причину цієї дивної холодності й знайшов її: — Я боюся власного сина. Боюся його відчуженості. Боюся того, що він бачить попереду, що може сказати мені».

Пол натягнув на очі каптур, прислухавшись до звуків ночі, що повнилися дзижчанням жуків. Його груди випалювала власна тиша. Ніс чухався. Юнак почухав його, витягнувши носовий корок, і відчув насичений запах кориці.

— Неподалік меланжеве родовище, — мовив він.

Ніжний вітерець пестив Полові щоки, шурхотів у складках бурнуса. Той вітер не ніс небезпечної бурі — хлопець уже навчився відчувати різницю.

— Скоро світанок, — мовив він.

Джессіка кивнула.

— Є спосіб безпечно перейти через відкритий пісок, — сказав Пол. — Ним послуговуються фримени.