Розділ «25»

У раптово запалій темряві Джессіка побачила на підлозі перед собою люмінесцентну стрілку.

Голос Кайнса долинув звідкись позаду:

— Тут ми розділимося. Ця стіна ще міцніша. Вона витримає ще принаймні годину. Ідіть за стрілками на підлозі. Вони зникатимуть, щойно ви пройдете повз них. Вони проведуть вас крізь лабіринт до іншого виходу, де я сховав ’топтер. Цієї ночі розгуляється буря. Єдина ваша надія — наздогнати її, наблизитися впритул до її гребеня, і летіти вздовж нього. Мої люди робили таке, коли крали ’топтери. Якщо протримаєтеся досить високо — врятуєтеся.

— А як щодо вас? — запитав Пол.

— Спробую втекти через інший прохід. Раптом мене спіймають… що ж, я досі залишаюся Імперським Планетологом. Можу сказати, що ви захопили мене в полон.

«Тікаємо, неначе боягузи, — подумав Пол. — Але як іще мені вижити, аби помститися за батька?»

Юнак повернувся обличчям до дверей.

Джессіка вловила його порух і сказала:

— Поле, Дункан уже мертвий. Ти ж бачив рану. Ти вже нічим не зарадиш.

— Одного дня я відплачу їм за нього, — сказав Пол

— Не зможеш, якщо зараз не поквапишся, — відповів Кайнс.

Пол відчув його руку на своєму плечі.

— Де ми зустрінемося, Кайнсе?

— Я відряджу фрименів на ваші пошуки. Шлях бурі ми знаємо. Поквапся, і хай Велика Мати подарує тобі швидкість та удачу.

Пол із Джессікою чули, як кроки Кайнса розтанули в темряві.

Джессіка намацала Полову руку та м’яко її потягнула.

— Ми не повинні розділятися, — промовила вона.

— Так.

Юнак пішов за матір’ю вздовж першої стрілки. Щойно вони наступили на неї, вона згасла. Попереду їх уже манила до себе інша стрілка.

Вони проминули і її. Бачили, як вона згасла. Цієї ж миті попереду загорілася ще одна.