Розділ «25»

— Схоже, вони намагаються не використовувати лазеростріли, — сказав він.

— Але ж ми без щитів!

— А вони про це знають?

’Топтер знову затрусився.

Пол вигнувся, щоб поглянути назад.

— Лише одному з них вистачить швидкості, щоб нас наздогнати.

Хлопець знову зосередився на курсі, спостерігаючи, як перед ними росла стіна бурі — поставала непробивною реальністю.

— Гвинтові гранатомети, ракети, усю старовинну бойову техніку — усе це ми дамо фрименам, — прошепотів Пол.

— Буря! — вигукнула Джессіка. — Може, краще повернеш?

— Як там корабель за нами?

— Наздоганяє.

— Тримайся!

Пол утягнув крила й у крутому лівому віражі ввійшов у оманливо повільну стіну бурі, що вирувала. Він відчував, як сила тяжіння відтягувала щоки.

Вони, здавалося, пірнули в легку хмару пилу, що ставала щораз важчою і важчою, аж доки не закрила собою пустелю та місяць. Орнітоптер перетворився на довгий пологий шепіт темряви, осяяної тільки зеленим світлом панелі інструментів.

Крізь свідомість Джессіки спалахом промайнули всі попередження щодо таких бур — вони розрізають метал, як масло, відділяють плоть від кісток, а самі кістки пожирають. Жінка відчувала, як наповнений пилом вітер трусив їх і крутив, поки Пол боровся з керуванням. Бачила, як син відімкнув енергію, — й апарат став дибки. Метал навколо них заскрипів і затремтів.

— Пісок! — закричала Джессіка.

У світлі панелі керування вона побачила, як син заперечно хитнув головою.

— На такій висоті піску небагато.

Однак вона відчувала, як їх усе глибше й глибше затягувало в цей вир.

Пол на всю довжину витягнув крила ’топтера, почув, як вони заскрипіли від напруги. Юнак зосередився на світлокулі посеред графіка висоти, повернув апарат до горизонтального польоту.