Розділ «25»

«Якщо покладаєшся лише на очі, решта чуттів слабне», — стверджувала аксіома Бене Ґессерит. Пол усвідомив це тепер і заприсягся ніколи більше не потрапляти в таку пастку… якщо раптом він вийде звідси живим.

Пол пристебнувся ременями безпеки, переконався, що з матір’ю все гаразд, перевірив ’топтер. Крила повністю розгорнулися, їхні тендітні металеві пластинки вирівнялися. Хлопець натиснув клавішу ретрактора — крила склалися для старту на реактивній тязі. Усе так, як учив Ґурні Галлек. Перемикач стартера рухався м’яко. Циферблати на панелі інструментів увімкнулися, щойно гондоли реактивного двигуна було приведено до стану готовності. Турбіни повільно зашипіли.

— Готова?

— Так.

Юнак натиснув на клавішу дистанційного керування світлом.

Їх огорнула пітьма.

Рука Пола здавалася тінню проти люмінесцентних приладів, коли він натиснув на кнопку ввімкнення дверей. Попереду пролунав скрип. Зашурхотіла піщана злива. Запилюжене повітря торкнулося хлопцевих щік. Він зачинив свої дверцята, відчуваючи раптовий тиск.

У широкому прорізі курної темноти, що з’явився на місці стіни, заблимали розмиті зорі. У їхньому світлі попереду вималювався виступ і безмір піщаних хвиль.

Пол утиснув підсвічену кнопку запуску в панель. Крила опали назад і вниз, піднявши ’топтер із гнізда. Реактивні струмені ринули з турбін, а крила зафіксувалися в позиції для польоту.

Джессіка легко провела долонею по спарених важелях керування. Вона відчувала впевненість синових рухів. Жінка була наляканою і збудженою водночас. «Тепер наша надія лише на натренованість Пола, — подумала вона, — на його юність і стрімкість».

Пол додав тяги на реактивній гондолі. ’Топтер заклав віраж, удавлюючи їх у крісла. Темна стіна закривала зорі попереду. Юнак розкрив крила ширше і знову додав тяги. Ще один помах крил, новий струс — і вони перелетіли через скелі, через посріблені зоряним світлом кути та оголені гірські породи. Запилюжено-червоний другий місяць зринув над небокраєм праворуч, окреслюючи звивистий слід бурі.

Руки Пола танцювали на важелях керування. Крила склалися до розміру тупих обрубків. Сила тяжіння звалилася на їхню плоть, коли апарат зробив крутий крен.

— Позаду нас реактивні вихлопи, — гукнула Джессіка.

— Я їх бачив.

Він утиснув силову руку вперед.

Їхній ’топтер підскочив, неначе налякана тварина, і рвонув на південний захід до бурі та величезного вигину пустелі. Неподалік Пол запримітив безладні тіні, що лягали там, де завершувалася смуга скель — кам’яна порода тонула під дюнами. За витягнутими місячними тінями один бархан набігав на інший.

А над небокраєм, неначе стіна проти зір, здіймалося рівне безмежжя бурі.

Щось трусонуло ’топтер.

— Розрив снаряда, — видихнула Джессіка. — Вони використовують якусь артилерійську зброю.

Вона несподівано для себе побачила звіриний вищир на обличчі Пола.