Розділ «24»

— Рай провіщено солдатові, що помер заради Лісана аль-Гайба, — сказав фримен. — Але коли, як ти сказав, ви служите Лісанові аль-Гайбу, навіщо ж тужливі плачі? Пам’ять про того, хто славно помер, житиме доти, доки не згасне пам’ять людська.

Але люди Хавата наближалися з розгніваними обличчями. Один схопив лазеростріл і почав ним розмахувати.

— Спиніться негайно! — гарикнув Хават, перемігши хворобливу втому, що скувала його м’язи. — Ці люди шанують нашого мерця. Звичаї різняться, але значення однакове.

— Вони збираються вичавити з Аркі воду, — огризнувся солдат із лазерострілом.

— Твої люди хочуть бути присутніми під час церемонії? — запитав фримен.

«Він навіть не розуміє, у чому проблема», — подумав Хават. Наївність фрименів часом лякала.

— Вони хвилюються за побратима, якого дуже шанували, — відповів ментат.

— Ми ставитимемося до вашого побратима з такою самою повагою, як і до наших, — відказав фримен. — Це єдність води. Ми знаємо звичаї. Плоть людини належить їй самій, але її вода — власність племені.

Оскільки чоловік із лазерострілом ступив іще один крок уперед, Хават поквапливо мовив:

— Тепер ви допоможете нашим пораненим?

— Після єдності води такі питання не ставлять, — сказав фримен. — Ми зробимо для вас усе, що й для своїх одноплемінників. По-перше, ми маємо забезпечити вас дистикостами й усім необхідним.

Чоловік із лазерострілом завагався.

Ад’ютант Хавата запитав:

— Ми купуємо допомогу за воду… Аркі?

— Не купуємо, — відказав Хават. — Ми приєднуємося до цих людей.

— Звичаї різняться, — пробурмотів хтось із бійців.

Хават почав розслаблятися.

— І вони допоможуть нам дістатися до Арракіна?

— Ми вбиватимемо Харконненів, — усміхнувся фримен. — І сардаукарів. — Він ступив крок назад, приклавши руки до вух і відкинувши голову назад. А тоді опустив руки й мовив: — Наближається корабель. Сховайтеся під скелею і не рухайтеся.

Хават жестом наказав людям відійти, й ті послухалися.