Розділ «24»

Хават кивнув головою ад’ютантові, аби той повертався до інших. Утомлено знизавши плечима, чоловік підкорився. Хават почув, як люди тихо загомоніли між собою.

Фримен мовив:

— До води завжди є шлях.

Чоловік позаду Хавата вилаявся. Ад’ютант гукнув:

— Зуфіре! Аркі щойно помер.

Фримен приклав кулак до вуха.

— Єдність води! Це знак! — він глянув на Хавата. — Неподалік є місце, де можна прийняти воду. Мені гукнути своїх людей?

Ад’ютант підійшов до Хавата й мовив:

— Зуфіре, у кількох наших в Арракіні лишилися дружини. Вони… ну, сам розумієш, як воно в такий час.

Фримен досі тримав кулак біля вуха.

— Єдність води, Зуфіре Хавате? — запитав він.

Мозок Хавата мислив швидко. Тепер він усвідомив ухил фрименових слів, але боявся реакції втомлених людей, що сиділи під скелею, коли вони збагнуть, що й до чого.

— Єдність води, — відказав Хават.

— Нехай наші племена з’єднаються, — фримен опустив кулак.

І неначе за сигналом четверо чоловіків вислизнули з-за скель над ними. Вони кинулися назад до кам’янистого виступу, загорнули мертвого в просторий плащ, підняли його та помчали разом із тілом уздовж скель праворуч. Струмені пилу виривалися з-під їхніх ніг.

Усе скінчилося до того, як утомлені Хаватові люди зрозуміли, що трапилося. Група із загорненим у балахон тілом уже зникла за поворотом скелі.

Один із Хаватових солдатів закричав:

— Куди вони пішли з Аркі? Він був…

— Вони забрали його… щоб поховати, — відказав Хават.

— Фримени не ховають мерців! — гарикнув чоловік. — Не намагайся надурити нас, Зуфіре. Ми знаємо, що вони роблять. Аркі був одним із…