Розділ «21»

— Я віддам накази з приводу ланчу, — додала вона.

Місіс Денверз трохи зачекала. Я помовчала. Затим вона вийшла з кімнати. Місіс Денверз більше не здатна мене налякати, подумала я. Вона втратила свою силу разом із Ребеккою. Що б вона тепер не казала, що б не робила, мене це вже не обходило, це не могло мені зашкодити. Я знала, що вона була моїм ворогом, і це мене не турбувало. Але що як вона дізнається правду про тіло в човні й стане ворогом Максима також? Що тоді? Я сіла в крісло. Поклала ножиці на стіл. Мені більше не хотілося поратися з трояндами. Мене не полишали думки про те, що робив Максим. Навіщо репортер «Каунті кронікл» зателефонував нам знову? Усередині мене знову прокинулося старе хворобливе відчуття. Я підійшла й висунулась у вікно. Надворі була сильна спека. У небі лунав грім. Садівники знову взялися косити траву. Мені було видно одного з них; він ходив зі своєю косаркою туди-сюди на вершині схилу. Я більше не могла всидіти у вітальні. Покинувши ножиці й троянди, я вийшла на терасу. Почала походжати вперед і назад. Джеспер шкандибав за мною, не розуміючи, чому я не веду його на прогулянку. Я не припиняла ходити терасою. Приблизно о пів на дванадцяту із зали вийшов Фріс.

— Телефонує містер де Вінтер, мадам, — повідомив він.

Я пройшла через бібліотеку до маленької кімнатки. Коли брала слухавку, у мене тремтіли руки.

— Чуєш мене? — запитав він. — Це Максим. Я дзвоню тобі з контори. Я зараз із Френком.

— Так? — відказала я.

Запала тиша.

— О першій я приїду з Френком і полковником Джуліаном на ланч.

— Так.

Я чекала. Чекала, що він скаже далі.

— Їм вдалося підняти човен. Я щойно повернувся з лиману.

— Так, — повторила я.

— Там були Сьорл, полковник Джуліан, Френк і решта, — сказав Максим.

Я задумалась, чи не стояв поруч із ним Френк і чи не через це його голос звучав так сухо, так відсторонено.

— На все добре, — попрощався він. — Чекай нас близько першої.

Я поклала слухавку. Максим нічого мені не розповів. Я досі не знала, що трапилося. Повернувшись на терасу, я перш за все сказала Фрісу, щоб ланч готували не на двох, а на чотирьох.

Година тягнулася повільно, нескінченно. Я піднялася нагору й перевдяглася в легшу сукню. Знову зійшла вниз. Пішла до вітальні, сіла в крісло й чекала далі. За п’ять перша на алеї почувся гул автомобіля, а згодом — голоси в залі. Я пригладила перед дзеркалом волосся. У мене був надзвичайно блідий вигляд. Я пощипала собі щоки, аби вони бодай трохи почервоніли, і підвелася, чекаючи на гостей. До кімнати зайшли Максим, Френк і полковник Джуліан.

Я згадала, що бачила полковника на балі в костюмі Кромвеля. Наразі він виглядав якимось зіщуленим, іншим. Та й загалом видавався меншим.

— Добрий день, — привітався полковник.

Він говорив тихо й серйозно, неначе лікар.