Розділ «18»

Я б відмовилась, однак він не дав мені такої нагоди, і перш ніж я встигла покласти слухавку, у ній почувся голос Френка:

— Щось трапилося?

«Дивний початок розмови», — промайнуло у мене в голові. Він не сказав: «Доброго ранку», не поцікавився, чи добре я спала. Чому він запитав мене, чи щось трапилося?

— Френку, це я. Де Максим?

— Не знаю. Я його не бачив. Цього ранку він не приходив.

— Його не було в конторі?

— Ні.

— О! Ну що ж, неважливо.

— Ви бачились за сніданком? — поцікавився Френк.

— Ні, на той час я ще не прокинулась.

— Як йому спалось?

Я завагалася. Френк був єдиною людиною, якій могла довіритись.

— Він не приходив спати.

На іншому кінці дроту запала тиша, неначе Френк не міг придумати, що на це відповісти.

— О, — врешті-решт дуже повільно протягнув він. — О, зрозуміло, — і за хвилину додав: — Я боявся, що трапиться щось таке.

— Френку, — в розпачі запитала я, — що він казав уночі, коли всі роз’їхались? Що ви всі робили?

— Я їв сандвічі із Джайлзом і місіс Лейсі, — сказав Френк. — Максима з нами не було. Він вигадав якусь відмовку й пішов до бібліотеки. Я майже одразу ж поїхав додому. Можливо, місіс Лейсі зможе розповісти вам більше.

— Її нема, — відказала я, — вони поїхали після сніданку. Беатріс лишила записку. Вона написала, що з Максимом не перетиналась.

— О, — відповів Френк.

Мені це не сподобалось. Мені не сподобалось, як він це вимовив. Різко, зловісно.