Розділ «18»

— А що ти думаєш про молоду?

— Нічого особливого. Доволі непоказна.

— Цікаво, чи вони ладнають?

— Важко зрозуміти…

Лише тоді я помітила під дверима записку. Я підійшла й підняла її. Впізнала квадратний почерк Беатріс. Вона нашкрябала її олівцем після сніданку:

«Я стукала до вас, але не отримала жодної відповіді, тож підозрюю, що ви прислухалися до моєї поради й вирішили виспатися після вчорашньої ночі. Джайлзові не терпиться повернутися якомога раніше, бо йому зателефонували з дому й повідомили, що хочуть, аби він замінив когось у крикетному матчі, а той починається о другій. Одному Богу відомо, як йому вдасться розгледіти м’яч після всього того шампанського, яке він вижлуктив уночі! Мені дещо підкошуються ноги, але я спала як убита. Фріс каже, що Максим снідав рано, але тепер його ніде не видно. Тому переказуйте йому вітання. І дякую вам обом за вечір, який подарував нам справжню насолоду. Про сукню забудьте. [Останнє підкреслено жирною лінією] З любов’ю, ваша Бі. [І постскриптум] Незабаром обов’язково приїздіть до нас удвох».

Угорі вона нашкрябала час: дев’ята тридцять, — а вже було приблизно пів на дванадцяту. Вони поїхали години дві тому. Уже мали б доїхати, Беатріс, певно, розпакувала валізу, пішла до саду й узялася до своїх звичних справ, а Джайлз готується до матчу, лагодить обмотку на биті.

Удень Беатріс одягне легку сукню й крислатого капелюха та спостерігатиме, як Джайлз грає в крикет. Потім вони питимуть у шатрі чай — Джайлз, розпашілий, із червоним обличчям, Беатріс — сміючись і теревенячи з друзями: «Так, ми були на балі в Мендерлеї. Було так весело! Я думала, Джайлзові не вдасться пробігти навіть ярд». І усміхатиметься своєму чоловіку, поплескуючи його по плечу. Підстаркувате й неромантичне подружжя. Вони були одружені вже двадцять років і мали дорослого сина, який збирався вступати до Оксфорда. Надзвичайно щасливі люди. Їхній шлюб удався. Не розвалився за три місяці, як мій.

Мені більше не можна було сидіти в кімнаті. Прийдуть покоївки й почнуть прибирати. Зрештою, може, Клеріс і не звернула уваги на Максимове ліжко. Я зібгала постіль, аби вона виглядала так, буцімто він на ній спав. Мені не хотілося, щоб покоївки дізнались про це, якщо Клеріс їм нічого не розповіла.

Я скупалася, одяглася й зійшла сходами донизу. Робітники вже зняли в залі підлогу для танців і повиносили квіти. З хорів зникли пюпітри. Вочевидь, музиканти поїхали ранковим потягом. Садівники підмітали галявини та алею, прибираючи рештки феєрверків. Невдовзі від маскараду в Мендерлеї не лишиться й сліду. Наскільки довгими здавалися приготування, і яким швидким та нетривалим виявилося прибирання.

Мені пригадалася леді в рожевому, яка стояла біля дверей вітальні, тримаючи тарілку холодцю з куркою, і здалося, ніби я це вигадала або ж воно трапилося колись дуже давно. Роберт протирав у їдальні стіл. Він знову набув звичного вигляду — безпристрасний, непоказний, геть не схожий на ту приречену та схвильовану істоту, якою був упродовж кількох минулих тижнів.

— Доброго ранку, Роберте, — привіталась я.

— Доброго ранку, мадам.

— Ви не бачили містера де Вінтера?

— Він пішов одразу після сніданку, мадам, ще до того, як майор і місіс Лейсі зійшли вниз. Досі не повертався.

— Ви не знаєте, куди він пішов?

— Ні, мадам, не можу сказати.

Я повернулася до зали. Пройшла крізь головну вітальню до ранкової. Очманілий від радощів, Джеспер кинувся до мене й узявся лизати мені руки, буцімто мене давно не було. Він ночував у ліжку Клеріс, і я не бачила його від учорашнього чаювання. Ймовірно, для нього години тягнулися так само довго, як і для мене.

Я взяла телефон і попросила з’єднати мене з конторою. Можливо, Максим у Френка. Я відчувала, що мушу з ним поговорити, навіть якщо розмова триватиме всього дві хвилини. Мушу пояснити йому, що зовсім не збиралася чинити те, що зробила вчора. Навіть якщо ми більше ніколи не спілкуватимемось, я мушу йому це сказати. Відповів службовець і повідомив, що Максима в них не було.

— Містер Кроулі на місці, місіс де Вінтер, — сказав службовець. — Бажаєте поговорити з ним?