Розділ «15»

— Так, бідолашний. Осліп на обидва ока, розумієте.

— Бідний Стрілок, — луною відгукнулася стара леді.

Я подумала, що було не надто тактовно говорити про сліпоту, й поглянула на медсестру. Та досі стукотіла спицями.

— А ви полюєте, місіс де Вінтер? — поцікавилась вона.

— Ні, на жаль, ні, — відповіла я.

— Можливо, колись полюбите. В цій частині світу всі захоплюються полюванням.

— Так.

— Місіс де Вінтер надзвичайно любить мистецтво, — повідомила медсестрі Беатріс. — Я розповідала їй, що в Мендерлеї є багато місць, які самі просяться на папір.

— О, так, — погодилась та, на мить припинивши своє остогидле в’язання. — Яке миле захоплення! В мене була подруга, яка творила олівцем чудеса. Однієї Пасхи ми поїхали з нею в Прованс і вона зробила такі гарні замальовки.

— Як мило, — мовила я.

— Ми говоримо про малювання, — прокричала бабусі Беатріс. — А ви й не знали, що в нашій родині є художник, чи не так?

— Хто художник? — перепитала старенька. — Не знаю ніяких художників.

— Ваша нова онука, — сказала Беатріс. — Запитайте, що я подарувала їй на весілля?

Я усміхнулась, чекаючи на запитання. Стара леді повернула до мене голову.

— Про ще це говорить Бі? — запитала вона. — Я й не знала, що ви художниця. У нашій родині ніколи не було художників.

— Беатріс пожартувала, — пояснила я. — Звісно ж, я не справжня художниця. Просто люблю малювати. Я ніколи цьому не вчилась. Беатріс подарувала мені кілька гарних книжок.

— О, — доволі збентежено відказала старенька. — Беатріс подарувала вам книжки? Але ж це, як возити вугілля до Ньюкасла, хіба ні? У бібліотеці Мендерлея стільки книжок!

Вона щиро засміялась зі свого жарту. Ми всі до неї доєднались. Я сподівалась, що на цьому тему облишать, але Беатріс не вгавала.

— Бабусю, ви не розумієте, — казала вона. — То не звичайні книжки. То книжки про мистецтво. Чотири томи.

Медсестра нахилилася вперед, щоб і собі вставити слово.