Розділ «15»

— Ви всі забагато говорите. Я не розумію.

Потому вона знову поглянула на мене, насупилась і похитала головою.

— Хто ви, люба? Я вас раніше не бачила? Ваше обличчя мені незнайоме. Я не пригадую, щоб зустрічала вас у Мендерлеї. Бі, хто це дитя? Чому Максим не привіз Ребекку? Я так люблю Ребекку. Де моя дорога Ребекка?

Запала тривала напружена мовчанка. Я відчувала, як палали мої щоки. Медсестра хутко схопилась на ноги й підійшла до візка.

— Я хочу побачити Ребекку, — повторювала старенька. — Що ви зробили з Ребеккою?

Беатріс незграбно встала з-за столу, сколихнувши чашки й блюдця. Вона також дуже почервоніла, у неї смикались губи.

— Думаю, вам ліпше піти, місіс Лейсі, — промовила схвильована медсестра. — Схоже, вона стомилась, а коли починає отак марити, це може тривати кілька годин. Час від часу вона розпаляється, як зараз. Дуже прикро, що це сталося сьогодні. Впевнена, ви поставитесь до цього з розумінням, місіс де Вінтер, чи не так? — виправдовуючись, вона повернулася до мене.

— Звісно, — швидко погодилась я, — нам краще поїхати.

Ми з Беатріс почали шукати свої сумочки та рукавички. Медсестра знову повернулася до своєї пацієнтки.

— То про що це ви? Хочете скуштувати чудовий сандвіч із настурцією, який я приготувала спеціально для вас?

— Де Ребекка? Чому не приїздить Максим і не привозить Ребекку? — почувся тонкий невдоволений голос.

Проминувши вітальню та залу, ми вийшли вхідними дверима надвір. Беатріс без жодних слів завела машину. Ми рушили гладенькою вкритою гравієм алеєю й виїхали за білу браму.

Я дивилася перед себе на дорогу. Особисто мене все це не стурбувало. Я б не переймалася, аби побувала там сама. Я хвилювалася за Беатріс.

Їй усе це здалося таким огидним і недолугим.

Вона заговорила до мене, коли ми виїхали з села.

— Люба, — почала Беатріс, — мені страшенно прикро. Я не знаю, що й сказати.

— Не кажіть нісенітниць, Беатріс, — квапливо заперечила я, — це нічого не значить. Усе гаразд.

— Я й гадки не мала, що вона так зробить, — мовила Беатріс. — Інакше я б ніколи й не подумала вас до неї повезти. Дуже прошу мені вибачити.

— Вам нема за що вибачатися. Будь ласка, облишмо це.

— Я нічого не розумію. Їй було все про вас відомо. Я писала їй і розповідала, та й Максим також. Вона так цікавилася вашим весіллям за кордоном.