Розділ «15»

— Максим у Лондоні, — відповіла я, — він повернеться лише сьогодні ввечері.

— Можливо, привезете його наступного разу, — мовила бабуся. — Сідайте в це крісло, моя люба, щоб я могла вас бачити. А ти сідай з іншого боку, Бі. Як там милий Роджер? Неслухняний хлопчисько, ніколи до мене не приїжджає.

— У серпні приїде, — прокричала Беатріс. — Він закінчує Ітон і їде до Оксфорда.

— Ой лишенько! Справжній юнак. Я його й не впізнаю.

— Він тепер вищий за Джайлза, — сказала Беатріс.

Вона продовжила говорити, розповідаючи про Джайлза, Роджера, коней і собак. Медсестра дістала в’язання й вправно застукотіла спицями. Надзвичайно бадьора й радісна, вона повернулася до мене.

— Як вам Мендерлей, місіс де Вінтер?

— Дуже подобається, дякую, — відповіла я.

— Прекрасне місце, чи не так? — мовила вона, брязкаючи спицями. — Звісно, тепер ми туди не їздимо, вона більше не може. Шкода, я так любила бувати в Мендерлеї.

— Вам варто якось завітати до нас самій, — запропонувала я.

— Дякую, я б залюбки. Сподіваюсь, містер де Вінтер почувається добре?

— Так, чудово.

— Ви провели медовий місяць в Італії, так? Ми так зраділи листівці з видом, яку прислав нам містер де Вінтер.

Я задумалась, чи вона використовувала слово «ми» в королівському значенні, а чи мала на увазі, що Максимова бабуся й вона — одне ціле.

— А він надсилав? Щось не пригадую.

— О, так, ми були в такому захваті! Обожнюємо всілякі такі речі. Знаєте, в нас є альбом для вирізок і ми вклеюємо в нього все, пов’язане з родиною. Тобто все приємне.

— Як мило, — сказала я.

З іншого боку до мене долинали уривки з розмови Беатріс.

— Нам довелося приспати старого Стрілка, — казала вона. — Пам’ятаєте старого Стрілка? Найкращий мисливський пес, який у мене будь-коли був.

— Ой лишенько! Вже немає старого Стрілка? — перепитала бабуся.