Розділ «15»

— Доброго дня, Норо! Як поживаєте? — привіталася Беатріс.

— Дуже добре. Дякую, мадам. Сподіваюсь, у вас усе добре?

— О, так, у нас усі просто пашіють здоров’ям. А як старенька, Норо?

— Доволі по-різному, мадам. Одного дня добре, іншого — погано. Але сьогодні їй не надто зле. Я впевнена, що вона вам зрадіє.

Покоївка з цікавістю поглянула на мене.

— Це місіс де Вінтер, — сказала Беатріс.

— Так, мадам. Доброго дня, — мовила Нора.

Ми пройшли вузькою залою та заставленою меблями вітальнею до веранди, яка виходила на квадратну галявину з підстриженою травою. На сходах веранди було багато кам’яних ваз із яскравою геранню. В кутку стояв інвалідний візок. У ньому, підперта подушками й укрита шалями, сиділа бабуся Беатріс. Коли ми підійшли ближче, я помітила, що вона дуже схожа на Максима, і це справляло моторошне враження. Ось таким був би Максим, якби дуже постарів і осліп. Медсестра, що сиділа поряд, підвелася зі стільця й вклала закладку до книжки, яку читала вголос. Усміхнулася до Беатріс.

— Як поживаєте, місіс Лейсі? — сказала вона.

Беатріс потисла їй руку й познайомила зі мною.

— У старенької гарний вигляд. Не знаю, як їй це вдається у вісімдесят шість. А ось і ми, бабусю, — сказала вона гучніше, — приїхали живі-здорові.

Бабуся поглянула в наш бік.

— Люба Бі, — промовила стара леді, — як мило, що ти приїхала мене провідати. Але в нас тут так нудно, тобі не буде чим зайнятися.

Беатріс нахилилась і поцілувала її.

— Я привезла з собою дружину Максима. Вона хотіла приїхати й побачитися з вами раніше, але в них із Максимом було стільки справ.

Беатріс штрикнула мене в спину.

— Поцілуйте її, — пробурмотіла вона.

Я також нахилилась і поцілувала стареньку в щоку.

Бабуся торкнулася пальцями мого обличчя.

— Ви дуже мила, — проказала вона, — як добре, що ви приїхали. Я дуже рада вас бачити, люба. Треба було взяти з собою Максима.