Розділ «15»

— Наступного семестра Роджер поїде до Оксфорда, — промовила вона, — одному Богу відомо, що він там робитиме. Жахлива трата часу, як на мене, і Джайлз вважає так само, але ми не змогли придумати, куди б ще його подіти. Звісно, він такий, як і ми. Його не цікавить ніщо, крім коней. Що, в біса, робить ця машина попереду? Чому ви не виставите руку, добродію? Чесно кажучи, деяких людей, які трапляються сьогодні на дорогах, варто стріляти.

Ми звернули з головної дороги, ледь не зачепивши автомобіль, що їхав попереду.

— У вас хто-небудь гостював? — поцікавилась вона.

— Ні, все було дуже тихо.

— То й на краще. Я завжди вважала великі прийоми страшенно нудними. Вам не треба буде таким перейматись, коли якось завітаєте до нас. Поряд живе багато гарних людей, і ми всі дуже добре одне одного знаємо. Обідаємо одне в одного, граємо в бридж і не цікавимося сторонніми. Ви ж граєте в бридж, правда?

— Не надто добре, Беатріс.

— О, для нас це не має значення. Головне, щоб уміли грати. Не терплю людей, які не бажають учитися. Що ще, в біса, робити між чаєм і обідом узимку? А по обіді? Не можна ж просто сидіти й розмовляти.

«Цікаво, чому?» — подумала я. Проте простіше було мовчати.

— Добре, що Роджер став достатньо дорослим, — продовжувала вона, — адже тепер він привозить до нас своїх друзів і ми дійсно добре розважаємося. Треба було вам побувати в нас минулого Різдва. Ми розгадували шаради. Люба, це було надзвичайно весело. Джайлз опинився у своїй стихії. Знаєте, він обожнює перевдягатися, а після одного-двох келихів шампанського робиться настільки кумедним, ви такого ще не бачили! Ми часто говоримо, що він не пішов за своїм покликанням, йому варто було грати на сцені.

Я подумала про Джайлза, його широке кругле обличчя та окуляри в роговій оправі. Мені було б незручно спостерігати за тим, як він намагається бути смішним, випивши шампанського.

— Він і ще один наш добрий друг, Діккі Марш, перевдягнулися жінками та співали дуетом. Який це мало стосунок до слова з шаради, ніхто так і не дізнався, але це було неважливо. Ми всі заливалися сміхом.

Я ввічливо усміхнулась.

— Уявити лишень, як смішно, — проказала я.

Я уявила собі, як усі вони надривалися від сміху у вітальні Беатріс. Усі ці друзі, які так добре одне одного знали. Роджер стане таким, як Джайлз. Згадуючи, Беатріс знову зайшлася сміхом.

— Бідолашний Джайлз, — мовила вона. — Ніколи не забуду його обличчя, коли Дік хлюпнув содової з сифона йому за шиворіт. Нас усіх охопила істерика.

Мені в душу закралося неприємне передчуття, що нас можуть запросити святкувати наступне Різдво до Беатріс. Може, мені вдасться захворіти на грип?

— Звісно, ми ніколи не ставилися до нашого акторства надто серйозно, — сказала вона. — Для нас це лише розвага. В Менедерлеї ж наразі можна влаштувати дійсно гарну виставу. Я пам’ятаю маскарад, який проводили там кілька років тому. Заради цього приїздили люди з Лондона. Звичайно, такий захід потребує надзвичайно ретельної організації.

— Так, — погодилась я.

Ненадовго вона припинила розмовляти, і ми їхали мовчки.

— Як там Максим? — згодом запитала Беатріс.