Розділ «15»

— Нічого, — боязко відповіла я, добре знаючи про недоліки свого обличчя. — Я ніколи не була рум’яною.

— Дурниці! — заперечила вона. — Коли ми бачились минулого разу, ви виглядали зовсім по-іншому.

— Мабуть, зникла італійська засмага, — мовила я, сідаючи до машини.

— Гм… — коротко мугикнула вона. — Ви така ж, як і Максим. Терпіти не можете, коли хтось критикує ваше здоров’я. Хрясніть дверцятами сильніше, інакше вони не зачиняються.

Ми поїхали по алеї й завернули за ріг, помчавши трохи зашвидко.

— Ви, часом, не чекаєте на дитину? — запитала вона, зиркнувши на мене своїми карими яструбиними очима.

— Ні, — збентежено відповіла я. — Ні, не думаю.

— Вранці не нудить? Нічого такого не відчуваєте?

— Ні.

— О, ну що ж, звісно, такі симптоми не обов’язкові. Я й оком не моргнула, коли була вагітною Роджером. Почувалася здоровою, як корова, усі дев’ять місяців. Грала в гольф за день до пологів. Знаєте, нема чого соромитися природних речей. Якщо ви щось підозрюєте, краще мені скажіть.

— Ні, справді, Беатріс, — мовила я, — мені нема чого вам розповісти.

— Мушу сказати, я маю надію, що ви невдовзі народите Максимові сина й спадкоємця. Для нього це було б неабиякою розрадою. Сподіваюсь, ви нічого не робите, щоб цьому запобігти.

— Звісно, ні, — сказала я. Яка дивна розмова!

— О, не хвилюйтесь, — проказала вона. — Вам не варто зважати на все, що я кажу. Зрештою, нині молоді дружини здатні на що завгодно. Збіса прикро застрягнути вдома з немовлям і пропустити перший сезон полювання. Цього майже достатньо, щоб зруйнувати шлюб, якщо і чоловік, і дружина обожнюють полювання. Втім це не ваш випадок. Малюванню діти не заважають. До речі, як малюється?

— Боюсь, я не надто багато встигла зробити за цей час.

— О, невже? Але й погода гарна, можна сидіти надворі. Вам треба лише складаний стілець і коробка олівців, чи не так? Скажіть, вас зацікавили ті книжки, які я вам надіслала?

— Так, звичайно, — подякувала я. — Це був дуже милий подарунок, Беатріс.

Вона була задоволена.

— Рада, що вони вам сподобались.

Автомобіль мчав уперед. Вона постійно тиснула на газ і минала всі повороти під гострим кутом. Двоє автомобілістів, яких ми проминали, розлючено зиркали з вікон, доки ми пролітали повз, а один пішохід у провулку погрозив їй тростиною. Мені стало за неї соромно. Втім Беатріс, здається, нічого не помітила. Я глибше втиснулася в сидіння.