Переслідувачі на туристичному ринку ведуть наступ на лідера, на його слабкі місця. Причому основними принципами їхньої стратегії є наступ на окрему, невелику ділянку володінь лідера (на один сегмент, на один продукт). Переслідувачі не змагаються з лідерами в тих позиціях, на яких він стоїть міцно. Позитивними ознаками стратегії переслідувачів є можливість стати лідером у конкретному профілі роботи на турринку, отримання значних (порівняно з іншими стратегіями) прибутків, необхідність конкурентної боротьби тільки з лідером.
Туроператори, що обирають, за стратегію конкурентної боротьби флангову атаку, не беруть участі в безпосередній конкурентній боротьбі з лідерами або переслідувачами, а перебувають у перманентному пошуку незаповнених ніш і неохоплених сегментів туристичного ринку, на яких і концентрують свою подальшу роботу. З одного боку, така стратегія свідчить про великий творчий і робочий потенціал і можливості фірми (вона підлаштовується під умови роботи з будь-яким можливим сегментом і групою споживачів), з іншого, - свідчить про боязкість менеджменту, який прагне уникнути безпосередньої конкурентної боротьби за конкретний сегмент ринку. Флангова атака виправдана, коли ймовірність знайти неохоплений сегмент або нішу на туристичному ринку висока (турринок не розвинений, не насичений), вона дає можливість її послідовникам не вдаватися до безпосередніх контратак конкурентів і витрачати більше засобів на просування своїх турів. Проте негативними наслідками обрання флангової стратегії можуть стати спочатку вузька сфера діяльності оператора (оскільки він вибиратиме роботу тільки з неохопленими іншими конкурентами сегментами), необхідність задовольнятися малоперспективними або малоємкими групами споживачів і видами турів (оскільки сегмент або ніша ще ніким не охоплені, то, ймовірно, інші оператори не були упевнені в перспективності і прибутковості роботи з ними), необхідність чітко прораховувати усі кроки і бути обережним у діяльності, щоб не демонструвати конкурентам можливості свого сегменту або ринкової ніші з метою уникнення можливих подальших атак супротивників.
Стратегія "партизанської війни" може бути охарактеризована фразою "тихо робити свою справу". Фірми-партизани знаходять ринковий сегмент, який вони реально можуть захистити і відстояти, працюють з товаром, що має великий попит, прагнуть залишатися непомітними, без амбіцій на лідерство, навіть якщо справи йдуть добре (невиконання цих умов може привернути до оператора-партизана увагу лідера, проти нападок якого важко встояти). Звичайно новоспечені туроператори, що не мають значного досвіду роботи на регіональному ринку і великих фінансових можливостей, починають із стратегії саме такої, партизанської поведінки. Тому для операторів-партизан характерні невеликі розміри, проста організаційна структура управління, гнучкість, мобільність, але при цьому - маленька частка ринку, сильна залежність від його кон'юнктури і неможливість дії на споживача й ринкові процеси.
Для досягнення максимальної ефективності бізнесу туристична організація повинна контролювати макроекономічні чинники конкурентного середовища (демографічні, економічні, технологічні, політико-правові і соціально-культурні) і мікрочинники конкурентного середовища (споживачі, конкуренти, канали розподіли, постачальники). Ці чинники впливають на здатність туристичній організації отримувати прибуток на ринку, тому їх необхідно відстежувати, щоб своєчасно виявити зміни і головні тенденції в їх розвитку. У кожній з цих тенденцій організація повинна виявити приховані сприятливі можливості і загрози для свого бізнесу.
Головна мета вивчення конкурентного середовища - виявити нові конкурентні можливості. Сприятливу можливість можна визначити як зону ринкової потреби, в якій туристична організація може діяти з прибутком для себе. Сприятливі можливості можна класифікувати за ступенем їх привабливості та успіхом, який вони обіцяють.
Для того, щоб туристична організація досягла успіху, її потенціал повинен не тільки відповідати вимогам цільового ринку, на якому вона збирається функціонувати, а і перевершувати потенціал конкурентів. Максимально успішною буде організація, яка пропонує споживачеві найбільш ціновані ним послуги, здатні витримати випробування часом.
Загрозливий чинник можна визначити, як небезпеку, викликану до життя несприятливими тенденціями або розвитком подій, які за відсутності захисних заходів призведуть до падіння збуту і доходів. Такі чинники класифікуються за ступенем їх серйозності і ймовірності появи.
Вивчивши сукупність сприятливих і загрозливих чинників конкурентного середовища туристичного бізнесу, можна оцінити ступінь його привабливості для організації. Залежно від привабливості конкурентного середовища можна виокремити чотири класи туристичного бізнесу:
• 1) ідеальний - багато сприятливих можливостей і мало загрозливих чинників;
• 2) спекулятивний - багато сприятливих можливостей і багато загрозливих чинників;
• 3) міцний - мало сприятливих можливостей і мало загрозливих чинників;
• 4) несприятливий - туристична організація має мало сприятливих можливостей і багато загрозливих чинників.
Оцінивши свої перспективи, туристична організація ухвалює рішення про входження на ринок з конкретним конкурентним середовищем або відмовляється від провадження цього виду бізнесу. Проте сприятливого збігу тільки зовнішніх обставин недостатньо.
Туристична організація повинна володіти внутрішнім потенціалом (міццю), щоб досягти успіху за цих обставин. Необхідно знати рівень конкурентної потужності своєї організації, оцінити її плюси і мінуси, тобто оцінити рівень конкурентоспроможності.
Конкурентоспроможність туристичної організації - це відносна характеристика, яка виражає відмінності розвитку даної організації від розвитку організацій-конкурентів за ступенем задоволення потреб туристів і за ефективністю бізнесу. Конкурентоспроможність організації характеризує можливості і динаміку її пристосування до умов ринкової конкуренції. Для визначення конкурентного становища туристичної організації можуть використовуватися:
• o структурний підхід, заснований на вивченні параметрів інтенсивності конкуренції (кількість туристичних організацій і розподіл ринкових часток між ними та ін.);
• o функціональний підхід, заснований на розрахунку показників що характеризують ефективність туристичного бізнесу (система показників рентабельності).
На практиці для більшої точності результатів оцінки конкурентоспроможності найчастіше використовуються обидва підходи. У будь-якому випадку оцінка конкурентоспроможності передбачає реалізацію низки заходів. Насамперед виявляються конкуренти туристичної організації: ті, що існують, і потенційні. Потім обираються критерії конкурентоспроможності (наприклад, місце розташування рівень цін, частка на ринку та ін.), визначається рейтинг кожної організації за кожним критерієм (за десятибальною або стобальною системою). Це допомагає зосередити увагу тих позиціях, в яких організація має переваги або, навпаки, не має їх. Після цього визначається загальний рівень конкурентоспроможності туристичної організації і формується стратегія підвищення ринкового рейтингу даного підприємства.
Стратегія конкурентоспроможності багато в чому визначається сферою додаткових зусиль туристичної організації. Найважливіша область суперництва виробників туристичних продуктів і послуг - ринки збуту і споживання. Так, втрата 10%-ї частки долі ринку, як правило, спричиняє зниження норми прибутку на 5-6%. Недооцінка конкурента в боротьбі за споживача призводила навіть найбільші компанії до значних втрат і кризам. Крім того, конкурентна боротьба може розгортатися в сфері виробничих і трудових ресурсів. Особливо загострилася останнім часом конкуренція в сфері трудових ресурсів на ринку туристичних продуктів і послуг. Це пов'язано із значним зростанням потреби організацій у висококваліфікованому персоналі, яку національна система освіти не може повною мірою задовольнити. Щоб вирішити цю проблему, туристичні організації вдаються до різних способів - від заснування власних вищих навчальних закладів до переманювання працівників з інших компаній і навіть інших країн.
Глобалізація економіки загострила конкурентну боротьбу в сфері інновацій. Постійне вдосконалення стало невід'ємним умовою успіху туристичних організацій. Винахід або принципово новий продукт (послуга) може піднести організацію на вершину успіху, але аналогічний винахід конкурента може перекреслити багаторічні зусилля підприємства. Державні реформи останніх років значно зменшили переваги туристичних монополістів. Рентабельність малих організацій істотно зросла за рахунок їх гнучкості і адаптації до динамічно змінного ринку. Малі і середні організації сприйнятливіші до нововведень, легше забезпечують швидкість окупності витрат. У них вища ціна успіху і втрат і тому сильніші господарські мотивації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Макроекономічна конкуренція на глобальному туристичному ринку“ на сторінці 8. Приємного читання.
