Спеціалізація виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної однорідності продукції, що випускається, обмеження розмаїтості застосовуваного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації виробництва.
Розрізняють спеціалізацію галузі, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація галузі виражається в розщепленні існуючих підгалузей і створенні нових виробництв, що випускають визначену продукцію, а також у поділі праці між підприємствами галузі.
Спеціалізація підприємства та його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їх діяльності на випуску визначеної продукції чи виконанні окремих видів робіт.
Процес спеціалізації в галузі здійснюється за такими напрямами:
• o створення чи виокремлення галузей і підприємств, що спеціалізуються на випуску конкретних готових виробів;
• o розчленовування процесу виготовлення продукту на низку часткових процесів і концентрація на підприємствах відокремленого виробництва складових цього продукту;
• o виокремлення і створення самостійних підприємств з виконання технологічних операцій (стадій).
Відповідно до цих напрямів існують дві основні форми спеціалізації виробництва: предметна і технологічна (стадійна). Предметна спеціалізація охоплює підприємства і галузі, що випускають якийсь вид однорідної продукції (автомобілі, трактори, верстати, турбіни тощо). Предметна спеціалізація підприємства супроводжується проникненням її всередину підприємств (об'єднань), де створюються спеціалізовані філії.
Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, які виготовляють матеріали, напівфабрикати і виконують окремі технологічні операції.
Конкретні форми спеціалізації, їх частка і значення залежать від особливостей і рівня розвитку кожної галузі.
Для оцінки і планування розвитку спеціалізації виробництва користуються такою системою показників:
• o кількість підгалузей і галузева структура;
• o частка спеціалізованого виробництва в загальному обсягу випуску цього виду продукції;
• o частка продукції, що відповідає профілю галузі чи підприємства в загальному обсязі продукції, що випускається;
• o частка продукції підприємств, спеціалізованих подетально і технологічно, у загальному обсязі продукції, що випускається;
• o кількість груп, видів і типів технологічно однорідних виробів, що випускаються окремими підприємствами.
Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників усе більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки і вимагає розвитку кооперування.
Кооперуванням називають планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють якийсь вид продукції. Як наслідок розвитку спеціалізації виробниче кооперування характеризується відносною сталістю і стійкістю зв'язків, суворим дотриманням технічних умов підприємства-суміжників. Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації і не завжди засновано на тривалих виробничих зв'язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв'язки з конкретними підприємствами стосовно деталей вузлів, агрегатів, напівфабрикатів, технологічних операцій, що здійснюються то матеріально-технічне забезпечена постачає сировину, матеріали, паливо, машини, устаткування й інші засоби виробництва будь-якому споживачу.
У промисловості кооперовані зв'язки розрізняють за галузевими і територіальними ознаками. За галузевою ознакою розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве - між підприємствами різних галузей.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спеціалізація і кооперація в економіці туризму“ на сторінці 1. Приємного читання.
