Обґрунтована М.Портером (1990) теорія національної, регіональної та місцевої конкурентоспроможності, що поставила в центр уваги клас-терну модель господарювання, практично одразу була схвалена і взята на озброєння як економістами-теоретиками, так і практиками. Згідно з цією теорією, провідну роль у розвитку сучасних підприємств відіграють кластери (від англ. cluster - скупчення, зосередження) як окремі "будівельні блоки" інноваційної економіки. Кластеризация - це процес концентрації за ознакою територіальної близькості підприємств і споріднених сфер економіки.
Кластерна модель не є новою в економічних дослідженнях. Так, відомий економіст А.Маршалл ще наприкінці XIX ст. ідентифікував текстильний кластер у районі Манчестера та кластер металообробки у Шеффілді. У середині XX ст. кластерну теорію доповнили дослідження італійських учених і практиків, що виокремили "індустріальні округи". У 70-80-х роках XX ст. французькі економісти запровадили у науковий обіг поняття "філь'єрів" - формування взаємозв'язків між технологічно пов'язаними секторами економіки з метою реалізації їх потенційних переваг. З розвитком трансформаційних процесів у світовій економіці, посиленням глобалізації, загостренням конкуренції на світових ринках науковий інтерес до цього феномену постійно зростав. При цьому на шляху становлення засад постіндустріального суспільства середовище реалізації кластерної моделі поширилося і на сферу послуг, зокрема, на туристичні послуги. За сучасних умова кластери виникають як у традиційних галузях економіки, так і у високотехнологічних, як у сфері виробництва, так і у сфері послуг.
Зацікавленість більшості країн у створенні кластерів зумовлена передусім двома причинами: по-перше, кластери сприяють прискоренню розвитку бізнесу, а по-друге, дають змогу підвищити інтенсивність появи нових підприємств в їх межах. Як свідчить світовий досвід, у тих країнах, де з метою реалізації кластерної моделі були створені та профінансовані державні програми, економіка відповідних галузей набула набагато більшого розвитку, ніж там, де кластери формувалися лише за рахунок власного потенціалу. Наприклад, у створенні лісових кластерів у Фінляндії держава відіграла вирішальну роль, забезпечивши їм значні конкурентні переваги на зовнішніх ринках.
Світова практика формування і розвитку кластерів дає підстави виокремити такі напрями участі уряду в цьому процесі:
• структурна політика, орієнтована на створення сприятливих і стабільних умов, які б давали змогу підприємствам збільшувати їх конкурентоспроможність та інноваційний потенціал (у т. ч. зниження податків, реконструкція інфраструктури та ін.);
• посередницька політика, спрямована на ідентифікацію і стимулювання інноваційної кластеризації шляхом надання стратегічної інформації та задоволення попиту і пропозиції;
• політика вибагливого споживача (зокрема, при оформленні держзамовлень, організації тендерів та ін.).
Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов'язаних технологічним ланцюгом. М.Портер трактує кластер як зосередження в географічному регіоні взаємопов'язаних підприємств та установ у межах окремої галузі. Кластери включають, окрім виробників, також значну кількість різного роду підприємницьких структур, важливих у конкурентній боротьбі, - постачальників нових технологій, додаткових послуг, спеціальних засобів, інфраструктури, ресурсів тощо. Багато кластерів включають також урядові установи, університети, центри стандартизації, різноманітні асоціації, які забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, наукові дослідження, технічну підтримку.
Суть кластерної концепції полягає у забезпеченні виробничо-комерційної діяльності і вдосконаленні ділових та особистісних відносин, які повинні набути характеру органічно взаємопов'язаної та нерозривної ділової співпраці. В науковій літературі окреслені такі передумови створення кластерів:
• o близькість ринків;
• o забезпеченість спеціалізованою робочою силою;
• o наявність постачальників, засобів виробництва та інших ресурсів;
• o доступність специфічних місцевих ресурсів;
• o ефект масштабності у виробництві;
• o наявність інфраструктури;
• o низька вартість трансакцій;
• o високоякісний доступ до інформації.
Хоча всі ці індикатори є суттєвими для підприємств, що входять до кластерів, проте практично важливим для кожного з них зокрема є такий індикатор, як спеціалізована робоча сила. Якщо за рахунок використання сучасних інформаційних технологій можна деякою мірою компенсувати фактор близькості до постачальників, можливості науково-дослідної роботи або доступ до обладнання виробників, то для спеціалізованої робочої сили альтернативи немає. Тому відповідність робочої сили у поєднанні з можливістю спеціалізованого навчання забезпечує найзначущішу регіональну конкурентну перевагу створення кластерів.
Механізми розвитку такої форми організації туристичної діяльності, як туристичний кластер, варто розглядати у тісному взаємозв'язку із сучасними законами конкурентної боротьби та з урахуванням специфіки регіонального аспекту в глобальній економіці. Світова практика 90-х років XX ст. свідчить про високу економічну результативність діяльності значної кількості різноманітних кластерів, підтверджуючи їх конкурентні переваги порівняно із традиційними формами організації бізнесу. Це слугує обґрунтуванням запровадження туристичних кластерів і в Україні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Кластерна модель організації туристичного бізнесу регіону“ на сторінці 1. Приємного читання.
