Туристична політика держав за умов економічної глобалізації туристичної індустрії

Економіка туризму

Міжнародна конкуренція, національні інтереси й специфіка індустрії - це основні причини, які вимагають участі державних органів в управлінні туріндустрією. Еволюція принципів розвитку туризму від кількісних показників до якісних дозволяє визначити основні проблеми, які необхідно враховувати при розробці основних напрямків державної політики. Для сфери сучасного туризму характерна роздробленість на рівні державних органів управління, що суттєво ускладнює поєднання різних складових туристичної політики. У деяких випадках вирішити частину проблеми допомогло створення координаційного органу. Однак за такої стратегії відповідальність за сферу туризму перекладається на тих, хто її все ще погано знає. "Управляти" припускає "передбачати", тому держава повинна мати довгострокову стратегію. Держава в управлінні туріндустрією повинна йти шляхом передання суб'єктам туристичної індустрії знань, які допоможуть їм розробляти власну стратегію інвестицій і комунікацій. Удосконалюючи ці знання туризм відіграватиме дедалі важливішу роль в обговоренні важливих питань свого існування і зміцнить свої позиції. Наприклад, частка туризму, як уже зазначалося, залежить від збереження й "просування" національної спадщини, а тому туризм повинен не тільки брати участь, а й сприйматися як провідний елемент у всіх процесах, що стосуються національної спадщини. Від цього будуть залежати і враження, створюване туристичною індустрією загалом, і політична значущість туристичної галузі.

Водночас держава повинна чітко визначити й пропагувати те, що може мати значення для розвитку туризму, зокрема конкретні заходи з розвитку туризму у світовому масштабі. Відмова від протекціоністської політики, право на відпочинок і збільшення тривалості відпусток - усе це, звичайно, є бажаним, але стає можливим тільки за умови визнання цих заходів національними пріоритетами. Важливо сформулювати основні політичні принципи й закріпити їх у робочих програмах, що реально демонструватимуть ступінь і напрями необхідного втручання держави в туристичну сферу.

Інвестиційна політика відносно міжнародного туризму. Основними напрямами державної підтримки розвитку туризму є такі:

• контроль процесу розвитку туристичної діяльності, заснований на концепції планомірного розвитку, що неможливо без визначення національних пріоритетів. Завдання держави - визначити ці пріоритети;

• розвиток інфраструктури, що належать до компетенції органів влади, як державних, так і місцевих. Це основа будь-якої соціально-економічної діяльності, у тому числі туризму;

• втручання держави в необхідних випадках, наприклад, у справу випуску устаткування для тих сфер, де приватний сектор не зможе розраховувати на високі прибутки, отже, не буде зацікавлений в інвестиціях, наприклад, соціальний, молодіжний, культурний туризм. Те ж саме можна сказати про реалізацію проектів, які вимагають значних інвестицій, розміри яких перевищують можливості приватного сектора;

• державна підтримка туризму, а також економічне та юридичне регулювання цієї сфери державою, що прямо впливає на ухвалення рішень про інвестиції. Галузеві проекти й програми розвитку, які розробляються під егідою держави, сприяють залученню засобів у цей сектор.

Туризм "приречений на успіх", якщо провадиться виважена національна політика в сфері туризму й планування розвитку цього сектора на національному й регіональному рівнях.

Закордонний досвід регулювання кадрової політики в міжнародному туризмі. Міжнародною практикою визначена ефективність контролю з боку держави за загальними вимогами, яким повинні відповідати працівники туристичної сфери. Для цього розробляються й ухвалюються на державному рівні професійні стандарти й кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять професійну діяльність у туризмі. Однак переліку туристичних професій затвердженого на міжнародному рівні поки що нема, хоча ця робота передбачена планами ЮН ВТО. Таке положення зумовлене передусім, тим, що в туризмі провадиться діяльність, яка належить і до інших секторів, до неї залучаються як місцеві мешканці, так і туристи з інших регіонів чи країн (місцевий транспорт, торгівля, спортивний, культурні, санітарно-гігієнічні послуги тощо). ЮН ВТО разом з ООН зробила кілька кроків у напрямі розмежування й опису туристичних професій. Першим таким кроком стало визначення видів діяльності в туризмі (СІКТА).

Часто на практиці класифікація туристичних професій чи занять прямо залежить від реальної значущості цього сектора економіки (яка істотно відрізняється від регіону до регіону) у житті країни чи області.

Аналіз національних законодавчих й інших регламентуючих актів дає підстави для висновку про те, що туристичними слід насамперед вважати професії можуть вважатися в першу чергу професії, пов'язані з прийомом й обслуговуванням туристів і організацією поїздок. Отже, у більшості країн об'єктом регламентації є, насамперед, діяльність організаторів подорожей, турагентств, туроператорів, турпредставництв, гідів і супроводжуючих.

Професійна підготовка й державне регулювання в туризмі. Визнання державою важливості спеціальної професійної підготовки в туризмі підтверджує, зокрема, той факт, що в більшості країн умовою одержання ліцензії на провадження туристичної діяльності є спеціальна професійна освіта. Аналогічна вимога висувається до осіб, які бажають займатися іншою професійною діяльністю, пов'язаною з прийомом і обслуговуванням туристів: до гідів, супроводжуючих, екскурсоводів та ін. Туристичне законодавство Франції, Іспанії, Угорщини, Португалії й інших країн містить чіткі вимоги до рівня загальної й професійної підготовки цих категорій працівників.

Як уже зазначалося, Директива ЄС від 19 червня 1990 р. № 90/314/ CEE ставить завдання гармонізувати законодавчі й нормативні акти держав - членів ЄС у сфері, яка стосується подорожей і відпочинку в складі комплексного туристичного продукту.

Одним з основних є положення про вільний вибір для громадян держав - членів ЄС місця проживання й роботи в межах Євросоюзу. У цьому плані вже досягнуто значного прогресу. Так, були прийняті директиви, які стосуються лібералізації процесу надання низки послуг, що мають відношення до туризму й туристичних професій: послуги ресторанів, кафе, готелів, деяких категорій кемпінгів, гідів і працівників турагентств.

Директива ЄС № 89/48/СЕЕ, яка набула чинності 1991 p., передбачає впровадження системи визнання дипломів про вищу освіту в межах Євросоюзу, а також встановлює трирічний мінімум для професійної освіти.

Процес координації професійних вимог, метою якого є сприяти вільному обміну зайнятих у виробництві, торкнувся працівників служби прийому в готелях, економічного відділу, покоївок, працівників ресторанів, барменів, касирів, портьє й кухарів. Були погоджені вимоги до супроводжуючих туристичних груп, працівників турагентства, працівників служби з організації конгресів, працівників рекламно-інформаційного туристичного відділу, технічного персоналу служби прийому в туристичному агентстві, працівників парку відпочинку.

Директива ЄС № 75/368/СЕЕ стосується умов, у яких гіди й перекладачі можуть провадити свою професійну діяльність як особи, які організовують поїздку, і особи, які супроводжують туристів. Положення цієї Директиви не поширюються на екскурсоводів, які працюють у місцях, відвідуваних туристами. В 1995- 1996 р. у країнах Західної Європи, які є членами ЄС, був схвалений перелік професій, що відповідають основним видам професійної діяльності в готельному й ресторанному секторі, а також сформульовані кваліфікаційні вимоги до них.

Туризм фігурує в програмах ЄС з професійної освіти й підготовки.

Програма COMET передбачає співпрацю туристичних підприємств і університетів у сфері підготовки фахівців з туризму з використанням новітніх технологій і розробок.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туристична політика держав за умов економічної глобалізації туристичної індустрії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. Основи економіки туризму

  • Модель туризму за Жафаром Жафарі

  • Теорія периферії В. Крісталера

  • Модель циклу еволюції туристичного простору Р. В. Бутлера

  • Концепція туристичного простору

  • Концепція туристичної функції

  • Концепція територіальних рекреаційних систем

  • Концепція туристичної урбанізації

  • Теорії конфлікту в туризмі

  • Концепція функції туризму

  • Основні поняття й сутність економіки туризму

  • Структура туристичного бізнесу

  • Сфера фінансово-кредитного підприємництва: суть і основні ознаки

  • Туристичний продукт

  • Види турпродукту

  • Туристичний продукт - дохід

  • Туристичне споживання

  • Економічна ефективність туристичного бізнесу

  • Система показників економічної ефективності туристичного бізнесу

  • Підвищення ефективності підприємництва в туризмі

  • Спеціалізація і кооперація в економіці туризму

  • Концентрація виробництва в економіці туризму

  • Макроекономічна конкуренція на глобальному туристичному ринку

  • Франчайзингові відносини у готельному та туристичному бізнесі

  • Історія виникнення та розвитку франчайзингу

  • Види франчайзингу

  • Переваги і недоліки

  • Договір франчайзингу

  • Готельний франчайзинг

  • Кумулятивний вплив туризму на національну економіку. Мультиплікатор туризму

  • Мультиплікатор туризму

  • Розділ 2. Економіка підприємницької діяльності в туризмі

  • Зовнішнє і внутрішнє середовища туристичного підприємництва

  • Формування доходу туристичного підприємства

  • Стратегія формування та розподілу доходу

  • Структура витрат туристичного підприємства

  • Принципи розрахунку туроператором собівартості туру

  • Формування та розподіл прибутку туристичних підприємств

  • Джерела фінансування суб'єктів туристичного бізнесу

  • Власні джерела підприємництва

  • Основні й оборотні фонди туристичного підприємства

  • Трудові ресурси туристичного підприємства

  • Мотивація та оплата праці працівників туристичного підприємства

  • Грошові потоки підприємств туристичного бізнесу

  • Методи оптимізації руху грошових коштів.

  • Розділ 3. Економічне планування діяльності підприємств туристичної індустрії

  • Формування економічної стратегії туристичного підприємства

  • Планування продажу туристичного продукту

  • Планування діяльності готельного підприємства

  • Розробка експлуатаційної програми підприємств розміщення туристів

  • Планування товарообороту закладів харчування туристів

  • Планування чисельності працівників туристичного підприємства

  • Аналіз інтенсивності праці

  • Фінансове планування туристичної компанії

  • Планування різниці між прибутками та видатками підприємства

  • Планування руху грошових коштів туристичних підприємств

  • Бізнес-планування туристичної компанії

  • Загальні відомості про підприємство

  • Маркетинговий план

  • План трудових ресурсів

  • Розділ 4. Маркетингова діяльність туристичних підприємств

  • Життєвий цикл туристичного продукту

  • Економічні основи ціноутворення

  • Принципи та фактори ціноутворення в туризмі

  • Принципи ціноутворення в закладах гостинності

  • Світовий досвід формування спеціальних тарифів на номери у готелях

  • Просування туристичного продукту

  • Реклама в комплексі просування туристичного продукту

  • Стимулювання збуту туристичного продукту

  • Інші засоби просування туристичного продукту

  • Формування системи розподілу туристичного продукту

  • Розділ 5. Економічний аналіз діяльності туристичних компаній

  • Цілі та види економічного аналізу діяльності туристичної компанії

  • Система економічних показників функціонування туристичної компанії

  • Аналіз базових показників рентабельності функціонування туристичної компанії

  • Методи економічного аналізу

  • Розділ 6. Інвестиції в економіці туризму

  • Джерела залучення інвестиційних ресурсів

  • Інвестиційні проекти в економіці туризму

  • Прогнозування ефективності інвестиційного проекту

  • Проблеми залучення іноземних інвестицій в національний туристичний комплекс

  • Розділ 7. Регіональна економіка туризму

  • Кластерна модель організації туристичного бізнесу регіону

  • Механізми забезпечення інвестиційної привабливості регіональної економіки туризму

  • Економічні основи організації регіональних фондів розвитку туризму

  • Макроекономічна стратегія розвитку туристичного бізнесу в регіонах України

  • Розділ 8. Державне регулювання економіки туризму

  • Механізми підтримки економічного розвитку індустрії туризму

  • Правове регулювання економічного розвитку туристичної діяльності в різних країнах

  • Іспанія

  • Португалія

  • Міжнародні стандарти ICO серії 9000:2000

  • Франція

  • Марокко

  • Інститути державного регулювання туристичної галузі України

  • Податкове регулювання економіки туризму

  • Туристична політика держав за умов економічної глобалізації туристичної індустрії
  • Література