Розділ 8. Державне регулювання економіки туризму

Економіка туризму


Сутність, структура та інструменти державного регулювання економіки туризму


Управління туристичною галуззю здійснюється, як правило, через спеціальний адміністративний орган - національну туристичну адміністрацію (HTA), роль якої в різних державних структурах неоднакова. Незважаючи на вплив ринкових механізмів регулювання в економіці закордонних країн, темпи розвитку туризму звичайно залежать від позиції HTA в структурі органів державної влади й ступеня втручання держави в просування туристичного продукту своєї країни.

У країнах, де питанням розвитку туризму надається великого значення, правові аспекти відносин виробників і споживачів туристичного продукту не залишаються без уваги. Від туристичних фірм, які виступають посередниками між іншими підприємствами туристичної сфери й безпосереднім споживачем їхніх послуг, суттєво залежить ступінь задоволеності споживача придбаним пакетом послуг і безпекою під час подорожі. Тому в національному законодавстві різних країн передбачені особливі умови, які визначають можливість створення й регламентують діяльність туристичних фірм. Законодавчі обмеження в цій сфері ділової активності встановлюються насамперед для захисту інтересів туристів як споживачів специфічних послуг, а також для розвитку цивілізованих ринкових відносин у сфері туризму, у тому числі для збереження навколишнього середовища.

В останні десятиліття XX ст. спостерігалося значне зростання обсягів туристичної діяльності. Демографічний вибух 50-х років збільшив населення країн Європи й Північної Америки, які мають найвищий життєвий рівень, до 700 млн осіб. Це означало появу мільйонів потенційних мандрівників. До початку 70-х років люди, народжені в роки демографічного стрибка, досягли віку, який дозволяє активно подорожувати. У поєднанні з різними соціальними й економічними факторами це сприяло зростанню попиту на поїздки.

Отже, ще до початку 70-х років туризм розглядався як важливий фактор розвитку більшості закордонних держав. Для цього були вагомі підстави. Справді, туристична галузь розвивалася більш швидкими темпами, ніж будь-яка інша галузь економіки. Це не оминули увагою структури, які на державному рівні визначають напрями розвитку й методи стимулювання найбільш перспективних галузей економіки. Звернувши увагу на туристичну галузь, державні органи в країнах, де туризм набирав дедалі більших обертів, вдалися до заходів, здатних збільшити обсяги туристичної діяльності. Позитивну роль у збільшенні туристичних потоків відіграло, наприклад, те, що після закінчення другої світової війни політика урядів європейських країн була орієнтована на спрощення візових формальностей при перетині кордонів. Так, у повоєнні роки вперше проявилося втручання держави в розвиток туристичної галузі.

Однак необхідність участі держави в регулюванні туристичної сфери не визначає сама по собі ступінь цієї участі. У країнах з розвиненою ринковою економікою, налагодженим господарським механізмом і розвиненим законодавством, яке враховує інтереси як суспільства загалом, так і окремих його груп (у нашому випадку - виробників і споживачів туристичного продукту), втручання державних органів може бути мінімальним. У країнах же з нестійкою економікою необхідна підвищена увага з боку держави до туристичної сфери, оскільки це, хоча б частково, допоможе нейтралізувати негативні впливи криз. Усунення держави від участі в регулюванні діяльності туристичної галузі порушує рівновагу у взаєминах між виробником і споживачем туристичного продукту, від чого страждають переважно споживачі.

Отже, першорядним завданням є визначення ролі держави та її адміністративних установ у розвитку туристичної діяльності й просуванні національного туристичного продукту. Йдеться не стільки про конкретні заходи туристичної політики, скільки про найкращі управлінські важелі, за допомогою яких можна ефективно вирішувати конкретні завдання, що стоять перед галуззю.

Основними важелями державного втручання в туристичній сфері є такі:

• розробка законодавчої бази, яка регламентує основні питання розвитку туристичної сфери, включаючи економічне стимулювання розвитку перспективних видів туризму (звичайно це досягається запровадженням податкових пільг і особливих умов інвестування), а також розробку правил функціонування туристичних підприємств;

• розробка антикризових програм, які дають змогу пом'якшити несприятливі наслідки нерівномірного розвитку світових економічних процесів. Загалом туристична галузь демонструє вищу стійкість у кризових ситуаціях, ніж більшість інших галузей, у тому числі завдяки значній інерційності цієї сфери (створення матеріально-технічної бази, яка забезпечує задоволення потреб розвитку традиційних видів туризму, триває кілька років, причому практично немає можливості швидко змінювати пропозицію відповідно до мінливого попиту). Договірна практика, поширена в туристичній сфері, також сприяє пом'якшенню впливу кризових явищ. Водночас на туристичну діяльність, як на жодну іншу, впливають фактори, які не належать до зони контролю представників цієї сфери (теракти, зміна політики, у тому числі візової, негативна інформація про напрямок, випадки масових захворювань, зміни клімату, коливання курсу валют тощо);

• створення умов, які сприяють припливу інвестицій у туристичну сферу. Стабільна державна економічна політика й розробка стратегії розвитку туристичної галузі на перспективу - найвагоміший з них;

• вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів за допомогою визначення пріоритетів і розмірів державної підтримки;

• координація темпів розвитку туристичної галузі й суміжних галузей;

• регулювання туристичних потоків шляхом формування попиту й розширення пропозиції в області туристичних послуг.

То, чим зумовлений інтерес суспільних і владних структур до туризму й чи справді ця галузь потребує особливої уваги? Перш ніж відповісти на ці запитання, варто зробити кілька зауважень.

Перше зауваження стосується природи туризму, який представляє собою комплекс зі складною структурою й безліччю компонентів: засоби розміщення, підприємства харчування, установи дозвілля, організації посередники (турагенти й туроператори), екскурсійні бюро тощо. Можна сказати, що туризм поєднує декілька галузей, які відносяться з погляду державного управління, належать до різних міністерств. Отже, туризм є не тільки багатогалузевим, а й міжміністерським поняттям. З погляду державного чиновника, туристичний сектор розміщений у горизонтальній площині, тоді як інші сектори народного господарства мають більш звичну вертикальну структуру.

Міністерства туризму в країнах, де туризму надається велике значення, з усією розмаїтістю своїх департаментів і відділів нагадують уряди в мініатюрі: тут, наприклад, і податковий відділ, і інвестиційний, і департамент управління майном, і відділи професійної освіти, економіки й статистики, сертифікації, ліцензування. Для виконання своїх функцій структура, яка керує туристичною галуззю, повинна налагоджувати стосунки з міністерствами економіки, зовнішньоекономічних зв'язків або зовнішньої торгівлі, культури, освіти, сільського господарства й транспорту. Але роль національної туристичної адміністрації (міністерства туризму) не зводиться до простої взаємодії з різними державними структурами. Передусім вона повинна визначити коло своїх повноважень і питань, які належать винятково до ії компетенції, а також домогтися визнання за собою права виконання цих функцій. Уряди країн, де діють державні органи управління туризмом, передають їм ексклюзивні повноваження вирішувати питання регламентації туристичної діяльності, просування країни як туристичного напрямку, питання професійної підготовки, а також право виступати представником галузі в проектах і програмах інших відомств у частині, що стосується туризму.

Друге зауваження, яке стосується аналізованої проблеми, суто прагматичне: до складу урядів країн, які в 70-80-х роках домоглися найбільших успіхів у розвитку туризму, входили сильні адміністративні одиниці, відповідальні за розвиток туристичної галузі. В урядах Мексики, Марокко, Греції, Туреччини, Єгипту, Франції, Румунії й інших країн туризм представлений на рівні міністерств з туризму.

У деяких країнах туристичні адміністрації входять до складу міністерств економіки, транспорту, промисловості, торгівлі, що забезпечує необхідний політичний і фінансовий рівень при вирішенні галузевих проблем і свідчить про значення туристичної галузі для цих країн. Сильні туристичні адміністрації, які входять до складу інших міністерств, існують в Італії, Тунісі, на Кіпрі, в Іспанії, Австрії. Недарма туристична пропозиція цих країн набула світового визнання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8. Державне регулювання економіки туризму“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ 1. Основи економіки туризму

  • Модель туризму за Жафаром Жафарі

  • Теорія периферії В. Крісталера

  • Модель циклу еволюції туристичного простору Р. В. Бутлера

  • Концепція туристичного простору

  • Концепція туристичної функції

  • Концепція територіальних рекреаційних систем

  • Концепція туристичної урбанізації

  • Теорії конфлікту в туризмі

  • Концепція функції туризму

  • Основні поняття й сутність економіки туризму

  • Структура туристичного бізнесу

  • Сфера фінансово-кредитного підприємництва: суть і основні ознаки

  • Туристичний продукт

  • Види турпродукту

  • Туристичний продукт - дохід

  • Туристичне споживання

  • Економічна ефективність туристичного бізнесу

  • Система показників економічної ефективності туристичного бізнесу

  • Підвищення ефективності підприємництва в туризмі

  • Спеціалізація і кооперація в економіці туризму

  • Концентрація виробництва в економіці туризму

  • Макроекономічна конкуренція на глобальному туристичному ринку

  • Франчайзингові відносини у готельному та туристичному бізнесі

  • Історія виникнення та розвитку франчайзингу

  • Види франчайзингу

  • Переваги і недоліки

  • Договір франчайзингу

  • Готельний франчайзинг

  • Кумулятивний вплив туризму на національну економіку. Мультиплікатор туризму

  • Мультиплікатор туризму

  • Розділ 2. Економіка підприємницької діяльності в туризмі

  • Зовнішнє і внутрішнє середовища туристичного підприємництва

  • Формування доходу туристичного підприємства

  • Стратегія формування та розподілу доходу

  • Структура витрат туристичного підприємства

  • Принципи розрахунку туроператором собівартості туру

  • Формування та розподіл прибутку туристичних підприємств

  • Джерела фінансування суб'єктів туристичного бізнесу

  • Власні джерела підприємництва

  • Основні й оборотні фонди туристичного підприємства

  • Трудові ресурси туристичного підприємства

  • Мотивація та оплата праці працівників туристичного підприємства

  • Грошові потоки підприємств туристичного бізнесу

  • Методи оптимізації руху грошових коштів.

  • Розділ 3. Економічне планування діяльності підприємств туристичної індустрії

  • Формування економічної стратегії туристичного підприємства

  • Планування продажу туристичного продукту

  • Планування діяльності готельного підприємства

  • Розробка експлуатаційної програми підприємств розміщення туристів

  • Планування товарообороту закладів харчування туристів

  • Планування чисельності працівників туристичного підприємства

  • Аналіз інтенсивності праці

  • Фінансове планування туристичної компанії

  • Планування різниці між прибутками та видатками підприємства

  • Планування руху грошових коштів туристичних підприємств

  • Бізнес-планування туристичної компанії

  • Загальні відомості про підприємство

  • Маркетинговий план

  • План трудових ресурсів

  • Розділ 4. Маркетингова діяльність туристичних підприємств

  • Життєвий цикл туристичного продукту

  • Економічні основи ціноутворення

  • Принципи та фактори ціноутворення в туризмі

  • Принципи ціноутворення в закладах гостинності

  • Світовий досвід формування спеціальних тарифів на номери у готелях

  • Просування туристичного продукту

  • Реклама в комплексі просування туристичного продукту

  • Стимулювання збуту туристичного продукту

  • Інші засоби просування туристичного продукту

  • Формування системи розподілу туристичного продукту

  • Розділ 5. Економічний аналіз діяльності туристичних компаній

  • Цілі та види економічного аналізу діяльності туристичної компанії

  • Система економічних показників функціонування туристичної компанії

  • Аналіз базових показників рентабельності функціонування туристичної компанії

  • Методи економічного аналізу

  • Розділ 6. Інвестиції в економіці туризму

  • Джерела залучення інвестиційних ресурсів

  • Інвестиційні проекти в економіці туризму

  • Прогнозування ефективності інвестиційного проекту

  • Проблеми залучення іноземних інвестицій в національний туристичний комплекс

  • Розділ 7. Регіональна економіка туризму

  • Кластерна модель організації туристичного бізнесу регіону

  • Механізми забезпечення інвестиційної привабливості регіональної економіки туризму

  • Економічні основи організації регіональних фондів розвитку туризму

  • Макроекономічна стратегія розвитку туристичного бізнесу в регіонах України

  • Розділ 8. Державне регулювання економіки туризму
  • Механізми підтримки економічного розвитку індустрії туризму

  • Правове регулювання економічного розвитку туристичної діяльності в різних країнах

  • Іспанія

  • Португалія

  • Міжнародні стандарти ICO серії 9000:2000

  • Франція

  • Марокко

  • Інститути державного регулювання туристичної галузі України

  • Податкове регулювання економіки туризму

  • Туристична політика держав за умов економічної глобалізації туристичної індустрії

  • Література