Швидкий розвиток туризму в післявоєнний період створив безліч проблем. Однією з них стало туристичне споживання (використання), тобто витрачання доходу, створеного індивідуумами, з метою придбання туристичних товарів і послуг для задоволення визначених туристичних потреб чи бажань у конкретному місці призначення у визначений час. Відповідно до основної концепції туризму, турист - це споживач, який здобуває (використовує) туристичну продукцію.
Для індивідуума, здатного прийти до рішення витратити гроші на задоволення своїх туристичних потреб і бажань, необхідно визначити конкретні фактори, які допоможуть ухвалювати це рішення. Поведінка індивідуума залежить від його фізичних, розумових і соціальних рис та якостей. Фактори, які впливають на індивідуумів при ухваленні ними рішень, можуть бути ендогенними й екзогенними.
Ендогенні (внутрішні) фактори - це психологічні, фізичні й інтелектуальні особливості індивідуума, рівень його культури.
Екзогенні (зовнішні) фактори визначаються рівнем особистого доходу, соціальними, політичними й економічними обставинами і у кінцевому випадку, - рекламою.
Аналізуючи питання туристичного споживання, важливо з'ясувати, що ж таке для туриста споживча вартість. Вона має матеріальні і нематеріальні складові. Загалом споживча вартість для туриста - це корисність матеріальних складових: товарів (благ), які можуть, як уже зазначалося, не бути продуктами праці (природні фактори - сонце, повітря, вода), і людської діяльності (послуги, надані туристу).
Споживчу вартість для туриста можна класифікувати так:
• 1) споживча вартість, яка не є продуктами людської праці (сонце, повітря, вода);
• 2) споживча вартість, яка є продуктом людської праці, яка була витрачена в минулому і не набуває товарної форми (пам'ятники архітектури, культури тощо);
• 3) споживча вартість, що використовується туристами безкоштовно і потребує постійної праці (дороги, парки, будівельні комплекси та ін.);
• 4) споживча вартість, яка виступає у формі товару (послуги). Задоволення туристичних потреб полягає в придбанні товарів і послуг,
з одного боку, і споживанні благ (безкоштовно) - з іншого. Туристичні потреби можна поділити на три групи: обов'язкові, специфічні і додаткові.
Обов'язкові потреби - це послуги, які, як правило, становлять основу турпакета (транспорт, розміщення, харчування та ін.).
Специфічні потреби лежать в основі вибору подорожі з метою отримати враження в процесі подорожі. Споживання обов'язкових послуг відповідної якості сприяє задоволенню специфічних потреб.
До додаткових потреб належать товари і послуги, які турист здобуває в процесі подорожі і які безпосередньо у турпакет не входять. До них можна віднести різні покупки (шопінг) під час подорожі (наприклад, придбання сувенірів), послуги служби побуту, транспорту, пошти тощо. Особливість туристичного споживання зумовлює специфіку організації обслуговування туристів. Насамперед це пов'язано з нематеріальністю послуг.
У матеріальному виробництві виготовлення і споживання товару розосереджене в часі й у просторі. Щоб товар можна було використовувати, його необхідно доправити від місця виробництва до місця споживання. Туристична ж послуга споживається лише після того, як туриста доправлять до місця її надання. Крім того, вона споживається в процесі виробництва, тобто є нероздільною в часі. Туризм можна імпортувати в країну та експортувати з неї.
Витрати туристів з інших регіонів стають вкладенням в економіку даного регіону, який їх приймає. Гроші, які турист витрачає в місці туристичного призначення, є добрим джерелом доходу для економіки країни - реципієнта. Подорожуючи в іншу країну з туристичною метою, туристи витрачають частину свого доходу, отриманого в своїй країні, для задоволення туристичних потреб і бажань. Подорожуючи приймаючою країною з туристичною метою, вони обмінюють валюту, які країна в подальшому використає для оплати зовнішніх боргів чи на фінансування економічних програм з розвитку виробництва.
Витрати закордонних туристів у країні, що приймає, з метою задоволення своїх туристичних потреб і бажань, становлять туристичний експорт для цієї країни. Це твердження може створити деяку плутанину, оскільки коли посилаються на експорт, то мають на увазі експортні продукти, наприклад взуття, не враховуючи, що, можливо, туристи відвідують певне місце з метою "купити" досвід. Залишаючи місце перебування, вони не завжди вивозять із собою щось коштовне, порівняльне за ціною з їхніми грошовими витратами, але "беруть із собою" свої враження. Отже, країна - реципієнт "експортує" досвід подорожей, тобто туристичний досвід і враження. Для економіки країни з якої туристи прибувають в країну - реципієнт з туристичними цілями і витрачають гроші для задоволення своїх туристичних потреб і бажань, це є туристичним імпортом.
Отже, туристичний експорт - це вивезення з країни туристичних вражень, яке супроводжується одночасним ввезенням туристом грошей у цю країну.
Туристичний імпорт - це ввезення в країну туристичних вражень, яке супроводжується вивезенням туристом грошей з цієї країни.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка туризму» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Туристичне споживання“ на сторінці 1. Приємного читання.
