Поступ сакральної географії у XXI ст.

Соціальна географія

Під релігійним районом ми розуміємо значну частину території України, що об'єднує кілька областей, у межах яких спостерігається своєрідна територіальна організація релігії (подібна сакральна інтенсивність життя, близькі за значенням показники кількості релігійних громад на певну кількість населення, кількості жителів на релігійну громаду, кількості конфесій на певну кількість населення, певний рівень забезпеченості культовими об'єктами, наявність притаманної цій території духовної й адміністративної ієрархії тощо), формується відносно однорідний інтегральний сакральний простір й інтегральний сакральний час.

Західний релігійний район об'єднує дев'ять областей України (Львівську, Волинську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Чернівецьку, Івано-Франківську, Закарпатську).

Найважливіший центр релігійного життя Західного району — м. Львів. Тут діє митрополія Львівської греко-католицької церкви (Собор св. Юра), Львівська архідієзія Римо-католицької церкви, Українська єпархія Вірменської апостольської церкви, консисторія Української автокефальної православної церкви та ін., Греко-католицька духовна академія і духовна семінарія. У Львові діє музей релігії (1970 p.), який має три філіали: Червоноградський (1980 р.), Сокальський (1991 р.)та Інститут релігієзнавства на базі наукового відділу Львівського музею релігії (1993 р.). При Львівському музеї релігії працює видавництво "Логос".

На території Західного району виділяють ще інші релігійні центри (священні місця): Почаївська лавра (Почаїв), Гошівський монастир (Гошів) та ін. Цей район характеризується особливою напругою міжконфесійної боротьби, великою кількістю конфесій у прикордонних областях, високою інтенсивністю релігійного життя. У Західному районі існують внутрішні територіальні відмінності, які полягають у перевазі певних конфесій у тих чи інших областях. Тут найліпше збереглася матеріальна база релігійного життя — культові споруди різних конфесій. Останніми роками вона інтенсивно розвивається, збільшується її потужність, розширюється територія.

До складу Центрального релігійного району входить сім областей (Київська, Житомирська, Чернігівська Сумська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська). Основний релігійний центр — м. Київ, де зосереджені Патріарша канцелярія Української православної церкви Київського патріархату, митрополія Української православної церкви, Київська і всієї України єпархія Руської православної старообрядницької церкви та ін. У Києві збережені основні святині України: Софіївський собор, Києво-Печерська лавра, духовні семінарії та ін. Головними священними місцями району є Межигір'я, Вишгород, Мгар, Любеч. Цей район характеризується відносно високою релігійністю населення і має дуже сприятливі умови для відродження Української церкви.

Східний релігійний район об'єднує п'ять областей (Харківську, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку). Релігійний центр — м. Харків (Успенський і Покровський собори). Священні місця — Слов'яногірськ (Стогірський Успенський монастир у Донецькій області), Новомосковськ (Самарський монастир у Дніпропетровській області). У цьому районі дуже низька релігійність населення, що стало наслідком високої інтенсивності індустріалізації та насильницької атеїзації населення у період панування командно-адміністративної системи.

До складу Південного релігійного району належать три області (Одеська, Миколаївська, Херсонська) й автономна республіка Крим з релігійними центрами — Одесою (Троїцька церква), де за всіх режимів велася підготовка священиків (Одеська духовна семінарія), Старим Кримом (мечеть Хана Узбека та Бахчисарай). Є кілька священних місць.

Територіальна організація релігії впливає на територіальну організацію культури, територіальну організацію способу життя, а в кінцевому підсумку — на територіальну організацію суспільства. Зокрема, церква і все, пов'язане з нею, для великої кількості галичан, волинян, закарпатців і буковинців залишається невід'ємною складовою способу життя та системи соціальної комунікації, а для східних областей України церква значною мірою ці функції втратила. Взявши до уваги, що на західний регіон України припадає понад 2/3 всіх недільних шкіл, можемо допустити: у найближчому майбутньому ситуація може залишитись, принаймні, подібною (висока релігійність населення у західних областях, значно нижча — у східних і південних).

У найближчій перспективі передбачаються зміни в територіальній організації релігії: підсилюється роль існуючих релігійних центрів, відроджуються старі, напівзабуті у зв'язку з різними обставинами релігійних центрів, священних місць, збільшується кількість культових споруд, посилюється їх вплив на формування геопростору.

Отже, в Україні має місце своєрідна територіальна організація релігії, яка в кінцевому підсумку впливає на територіальну організацію суспільства. В найближчій перспективі вона розвиватиметься й удосконалюватиметься, що може призвести до зміни кількості і конфігурації релігійних районів.

У дослідженнях XXI ст. уточнюються "паспортні дані" регіональної сакральної діяльності як самостійної галузі знань, у межах якої необхідно розв'язати низку проблем:

• 1. Досягти пом'якшення в умовах сакрального часу і сакрального простору міжконфесійної ситуації в кожному конкретному регіоні з метою підвищення стійкості розвитку регіону як самостійної суспільної територіальної системи.

• 2. Дослідити роль соціальних доктрин церков, визначити їх вплив на умови життєдіяльності населення регіону.

• 3. Вивчити вплив релігійності населення регіону на розвиток культури, освіти, діяльності й здоров'я населення у його межах.

• 4. Встановити роль діяльності міжнародних релігійних місій на території конкретного регіону в його перспективному розвитку.

Все це сприятиме поступу суспільних територіальних систем різного ієрархічного рівня.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поступ сакральної географії у XXI ст.“ на сторінці 10. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії

  • Місце соціальної географії в системі географічних наук

  • СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:

  • Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

  • Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

  • Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

  • Виникнення назви науки "Соціальна географія".

  • Розвиток соціальної географії у радянський період.

  • Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.

  • Закони, закономірності та принципи соціальної географії

  • Закон системності

  • Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії

  • Методична база сучасної соціальної географії

  • Соціологічне дослідження

  • Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

  • Розділ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОЇ БАЗИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У XXI ст.

  • Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

  • Теорія соціального поля в соціальній географії

  • Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як одна з фундаментальних у соціальній географії

  • Сучасні підходи до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в межах географічної науки.

  • Оцінка сучасного суспільного менталітету й інтелекту України.

  • Віртуальна соціальна географія як важливий напрям розвитку соціальної географії у XXI ст.

  • Напрями удосконалення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії у XXI ст.

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

  • Напрями перспективного розвитку географії культури

  • Поступ сакральної географії у XXI ст.
  • Розвиток медичної географії

  • Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

  • Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

  • Розділ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО АПАРАТУ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

  • Нові види програмного забезпечення для здійснення соціально-географічних досліджень

  • Забезпечення захисту інформації

  • Удосконалення застосування соціологічних і експериментальних методів у соціальній географії