Розвиток медичної географії

Соціальна географія

В праці "Основи медичної географії" окреслено "паспортні дані" медичної географії як самостійної галузі соціальної географії, визначено її завдання на найближчий і віддаленіший періоди XXI ст.*167.

*167: {Шевчук Л. Т. Основи медичної географії. — С. 10.}

За останні роки, що минули з того часу, з'явилася нова низка проблем, яка повинна бути розв'язана в межах цієї науки, наприклад, вироблені рекомендації стосовно забезпечення населення медичним персоналом (у сучасних умовах до ринкових відносин загострилась кадрова проблема у сфері медицини). Необхідна також програма з комплексом заходів, спрямованих на розв'язання питання компетентності та професійної зрілості медичних працівників, що можливо частково здійснити через створення медичних асоціацій, які мали б право видавати ліцензії на лікарську практику медичному працівникові. Необхідно передбачити можливість позбавлення працівника системи охорони здоров'я такого документа у випадку недобросовісного ставлення до роботи, подбати про збереження потужності лікарняної мережі, ймовірно, навіть через дозвіл приватної практики у державних установах. Цьому повинні сприяти вільний вибір лікаря, організація сімейної медицини та ін.

Підвищення кореляції між медичними кадрами і потребою в них у розрізі областей можна досягти за допомогою економічних важелів. Отже, наголосимо на необхідності негайного здійснення комплексу заходів, спрямованих на реорганізацію системи оцінки, підбору та розміщення медичних кадрів, що вкрай необхідно для збільшення і примноження кількості суспільного здоров'я України. На сучасному етапі інтенсифікувався розвиток народної та нетрадиційної медицини. Це відбулося насамперед тому, що вона не лише здобула популярність у широких верств населення як вид первинної, екстремальної та маржинальної медичної допомоги, а й перетворилася у відносно самостійний вид економічної діяльності, а для багатьох — у достатньо прибутковий бізнес. Отже, народна і нетрадиційна медицина вагомо вплинула на особливості використання трудового потенціалу. Водночас вона має низку проблем, пов'язаних з її функціонуванням, які найгостріше виявляються саме в економічній сфері. Для того, щоб зрозуміти їх суть, необхідно спочатку уяснити особливості дефініцій "народна медицина", "нетрадиційна медицина", спільне та відмінне між ними.

Народна медицина — це охорона здоров'я людей, попередження захворювань і лікування населення за допомогою набутої народом емпіричним шляхом системи знань, яка охоплює відомості про цілющі властивості компонентів живої і неживої природи (рослин, металів, глин, комах), духовності, фізичних вправ, правильного харчування, кольору, музики, хорового співу, а також інформацію про позитивний (лікувальний) енергетичний вплив цілителя на хворого.

В давні часи медицина була єдиною й існувала у вигляді народної медицини. Народні цілителі вміли лікувати переломи, вправляти вивихи, надавати допомогу при пологах, зміцнювати дух і відновлювати духовний світ людини. Головне завдання при лікуванні пацієнтів народні цілителі вбачали у приведенні в гармонію тіло, душу і духовність людини. Вони дотримувалися погляду, що фізичне здоров'я безпосередньо залежить від чистоти думок і поведінки пацієнта. Народні цілителі, зазвичай, були добрими психотерапевтами, нерідко вони володіли аутогенним тренінгом і гіпнозом. Особливого значення вони надавали раціональному харчуванню й очищенню шлунка.

Впродовж багатьох віків до народної медицини сформувалося двояке ставлення: з одного боку, її зневажали (причому дуже часто лише тому, що не розуміли суті механізмів впливу використовуваних ліків і лікувальних прийомів на процес виздоровлення), з іншого — вміло поєднували з науковою медициною.

Після здобуття Україною незалежності сформувалася затяжна криза, що охопила всі сфери життєдіяльності населення, в тому числі й наукову (офіційну) медицину. Це загострило інтерес до народної медицини не лише різних верств населення, насамперед тих, для яких вона стала єдиною можливістю лікуватися, продовжити життя, а й наукових медиків, котрі зуміли оцінити всі переваги народної медицини. До народних цілителів зверталися при хронічних захворюваннях, невстановленому діагнозі, зокрема, якщо звичайні діагностичні дослідження не давали наслідків, нервових і психічних розладах, при алергіях і несприйнятті медикаментів, захворюванні суглобів і хребта.

Ось чому саме в надрах народної медицини і започаткований новий напрям, який називають нетрадиційною медициною.

Нетрадиційна медицина — це лікування природними методами і засобами. У її складі виділяють мануальну терапію, масажі, гомеопатію, фітотерапію, акупунктуру й інші напрями натуральної медицини, скеровані на активізацію внутрішніх резервів організму з метою ліквідації причин захворювання, гармонізації стану організму загалом та окремих його підсистем. Важливість та роль складових нетрадиційної медицини можна зрозуміти після детального вивчення змісту кожної з них:

• акупунктурна діагностика — отримання даних про стан внутрішніх органів і систем хворого за допомогою діагностичної системи, що ґрунтується на знятті з акупунктурних точок тіла людини інформації (створені й функціонують програмні комп'ютерні комплекси для акупунктурної діагностики);

• апітерапія — використання у лікувальних цілях медоносної бджоли і продуктів її життєдіяльності;

• аурикулодіагностика — визначення стану внутрішніх органів і систем за допомогою діагностичної системи, в основі якої містяться особливості кореляції стану визначених зон вушної раковини зі станом цих внутрішніх органів і систем (створені й функціонують комп'ютерні комплекси для аурикулодіагностики);

• гірудотерапія — використання у лікувальних цілях медичних п'явок і продуктів їх життєдіяльності;

• гомеопатія — спосіб лікування хвороби, що полягає в застосуванні малих доз тих ліків, які у великих дозах викликають у здорової людини ознаки захворювання;

• енергоінформатика — безконтактний вплив металами, мінералами і рослинами на біополе людини;

• іридодіагностика — визначення стану внутрішніх органів і систем на основі діагностичної системи, заснованої на кореляції стану структури райдужної оболонки ока зі станом цих внутрішніх органів і систем;

• класична акупунктура — це вплив на органи та системи людини за допомогою спеціальних голок через акупунктурні точки на тілі людини, який стимулює, регулює і нормалізує загальну та системну реактивність людини;

• масаж — вплив різними, чітко визначеними прийомами (наприклад, за допомогою рук) на шкіру, м'язи і суглоби з метою досягнення різного ступеня роздратування тих ділянок тіла хворого, до яких застосовуються названі прийоми;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток медичної географії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Об'єкт і предмет дослідження соціальної географії

  • Місце соціальної географії в системі географічних наук

  • СУСПІЛЬНІ (ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНІ) НАУКИ:

  • Виокремлення та місце соціальної географії у структурі суспільної географії

  • Функції соціальної географії та підходи до її вивчення

  • Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СУЧАСНИЙ РІВЕНЬ ТЕОРЕТИЧНИХ ОСНОВ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Розвиток соціальної географії у XVIII—XIX ст.

  • Виникнення назви науки "Соціальна географія".

  • Розвиток соціальної географії у радянський період.

  • Сучасний період розвитку соціальної географії у Західній Європі, США, Японії.

  • Закони, закономірності та принципи соціальної географії

  • Закон системності

  • Оцінка мети, сучасних завдань та рівня розвитку понятійно-термінологічного апарату соціальної географії

  • Методична база сучасної соціальної географії

  • Соціологічне дослідження

  • Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення

  • Розділ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИЧНОЇ БАЗИ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ У XXI ст.

  • Створення та розроблення нових концепцій і теорій у соціальній географії початку XXI ст.

  • Теорія соціального поля в соціальній географії

  • Концепція соціально-географічних ознак суспільного розуму та суспільного інтелекту як одна з фундаментальних у соціальній географії

  • Сучасні підходи до вивчення суспільного менталітету й інтелекту в межах географічної науки.

  • Оцінка сучасного суспільного менталітету й інтелекту України.

  • Віртуальна соціальна географія як важливий напрям розвитку соціальної географії у XXI ст.

  • Напрями удосконалення понятійно-термінологічного апарату соціальної географії у XXI ст.

  • Розділ 4. ОСОБЛИВОСТІ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГАЛУЗЕВОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Особливості перспективного розвитку географії населення і діяльності населення як соціально-географічних наук

  • Напрями перспективного розвитку географії культури

  • Поступ сакральної географії у XXI ст.

  • Розвиток медичної географії
  • Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії

  • Диверсифікація соціальної сфери регіону як шлях до збагачення структури регіональної соціальної географії

  • Розділ 5 НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО АПАРАТУ СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

  • Сучасні інформаційні технології та можливості їх адаптації до реалізації завдань соціально-географічних досліджень

  • Нові види програмного забезпечення для здійснення соціально-географічних досліджень

  • Забезпечення захисту інформації

  • Удосконалення застосування соціологічних і експериментальних методів у соціальній географії