• розміщення та поширення релігійних вірувань і відповідних їм інституцій;
• існування геопросторових "фокусів" ("ядер") релігійного життя та діяльності, які стягують до себе міграційні потоки віруючих паломників і рекреантів (так звані святі місця; апостольські столиці; місця чудотворних ікон чи образів, наприклад, "Ікони Божої Матері у Ченстохові" в Польщі; місця виявлення "небесних чудес", як це було у с. Грушеві на Львівщині наприкінці 80-х років тощо);
• розвиток територіальної сакральної інфраструктури, яка забезпечує духовну сферу послугами (виробництво церковного начиння й одягу, видання релігійної літератури і релігійне мистецтво, зокрема, малювання ікон; підготовка служителів культу — осіб духовного сану; створення, розвиток та впровадження спеціальних засобів масової інформації тощо);
• залежність територіальної диференціації релігійного життя та діяльності від геопросторових відмінностей у демографічного і природно-географічного становища.
З позиції релігійної людини географічність сакральної сфери чи не найповніше обґрунтовує історик релігії Мірча Еліаде (1907—1986 pp.)- У надзвичайно цікавій праці "Священне і мирське", опублікованій вперше у 1957 p., він наводить численні приклади онтологічності простору в релігії. Узагальнюючи свої спостереження, вчений дійшов висновків: для релігійної людини простір неоднорідний: в ньому багато розривів, розломів; одні частини простору якісно відрізняються від інших. Є простори священні, є й інші простори, неосвячені, в яких нібито немає ні структури, ні змісту, — аморфні. Вияв священного онтологічно "сотворяє світ". Світ піддається сприйняттю як світ, як Космос лише настільки, наскільки він відкривається як світ священний. Усякий світ — творіння Бога. Релігійна людина може жити лише у священному світі, тому що тільки такий світ бере участь у бутті, тобто існує реально*159. Іншими словами, Мірча Еліаде наголошує, що релігійна людина не може не мати власного, особливого, ставлення до простору, без цього її сакральна життєдіяльність неможлива. А саме географію, за словами відомого німецького географа Вольфганга Хартке, цікавить простір, місце, кордони і межі.
*159: {Элиаде М. Священное и мирское. — С. 12.}
Позиції сучасної науки трактування простору в такий спосіб, як це робить Мірча Еліаде, е, по суті, його окресленням як соціального сакрального простору, що формується за специфічними законами, оскільки це здійснюється значною мірою завдяки присутності суб'єктивізму.
Об'єктом вивчення сакральної географії є людина, її сакральний світ і релігійна поведінка, соціальне середовище та релігійні організації, природне й соціальне середовище та культові місця, природне і соціальне середовище та культові споруди, соціальна доктрина церкви — геопросторові форми сакральних елементів, у тому числі елементів релігії як комплексу об'єктів і явищ, їх міфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. На думку О. Шаблія, можна стверджувати про реальність існування глобально-ареальних та елементарних форм, тобто мікроформ (наприклад, територія церковної парафії), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Він вважає, що зміст цих форм визначається територіальними сакральними системами (ТСС). За О. Шаблієм, в ідеальному порядку до складу таких систем входять: функціональне ядро — сукупність закладів, які здійснюють головну функцію системи — надання релігійних послуг населенню (церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів і підприємств релігійної інфраструктури; сукупність закладів і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (церковні школи, шпиталі та ін.); сукупність закладів та інституцій управління релігійним життям і діяльністю.
Аспект досліджень цієї науки — територіальні особливості розвитку та функціонування об'єкта сакральної географії.
Найважливіший метод дослідження в сакральній географії — геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (зокрема, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні).
Мета дослідження сакральної географії — виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації релігії, а також релігійної сфери як комплексу явищ і об'єктів. Для досягнення цієї мети передусім треба розв'язати такі завдання:
• виявити причини і фактори поширення тієї чи іншої релігії у межах конкретної держави, світі загалом;
• з'ясувати закономірності розподілу культових споруд на території;
• вивчити вплив релігійних вірувань на спосіб життя різних соціальних верств населення;
• визначити особливості релігійної поведінки людей;
• дослідити роль релігії у формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;
• вивчити вплив міжконфесійної ситуації на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;
• дослідити регіональні й конфесійні особливості соціальної доктрини церкви, їх вплив на рівень життя населення.
До завдань сакральної географії, на думку О. Шаблія, належить обґрунтування системи чинників розвитку і геопросторової організації територіальних сакральних систем; виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структури та відповідності, розроблення понятійно-термінологічного апарату.
До надзвичайно важливих завдань ми відносимо дослідження сакральної життєдіяльності населення в умовах співвідношення соціального сакрального простору й соціального сакрального часу з іншими соціальними просторами й часами та геопросторово-часовими координатами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поступ сакральної географії у XXI ст.“ на сторінці 3. Приємного читання.
