Під практикою у найширшому філософському розумінні слова розуміють специфічну людську, свідому, доцільну, цілеорієнтовану, чуттєво-прикладну діяльність. Будь-яка ідея, гіпотеза, теорія мусить пройти апробацію на практиці, що виступає критерієм істини. Практика — основа пізнання. Отже, жоден вид діяльності, у тому числі й духовної, не існує безвідносно до практики.
Соціальна географія узагальнює, підсумовує та переосмислює дані практики, яка надалі охоплює теоретичні знання і, впроваджуючи у життя, коригує їх, розвиває. Так складається єдність практики і практичного освоєння наукового знання.
Форми застосування соціально-географічних знань на практиці різноманітні, але всі вони ведуть до зміни повсякденного, приватного, соціального і суспільного життя.
Під повсякденним життям розуміють звичайні, буденні дії, переживання, взаємодії людини. У науковій літературі повсякденність трактується (з посиланням на А. Шюца) як увесь соціокультурний світ, де людина існує так само, як й інші люди, взаємодіючи з ними й об'єктами навколишнього світу, впливаючи на них, змінюючи її, зазнаючи у свою чергу їхніх впливів і змін*125. Отже, повсякденність — це переплетення предметів, емоцій, соціокультурної комунікації, щоденної діяльності та повсякденного знання, тобто все, що відбувається кожного дня, є інтуїтивно вірогідним і закріпленим у досвіді людини. Всі буденні взаємодії визнаються "своїми", а інституціолізовані форми і правила, які не залежать від волі людини, вважаються "іншими", "етикетними".
*125: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 169.}
Буденне життя — це постійні процеси "оповсякденювання" діяльності людини у вигляді навчання, засвоєння традицій і закріплення норм, правил орієнтації, опанування того чи іншого способу життя, стандартів взаємодії з довкіллям, засобів досягнення цілей.
Чим більша кількість знань з будь-якої науки, у тому числі й соціальної географії чи регіональної соціальної географії, стає "оповсякдененою", тим більшу роль ця галузь знань виконує в практиці життєдіяльності населення.
Однак повсякденність постійно порушується інноваціями, появою незвичного, відхиленням від стереотипів, традицій і формуванням нових правил, звичок, значень. Незвичне впродовж певного періоду долучається до процесу оповсякденювання і, перетворюючись на повсякденне, розширює сферу буденного. У такий спосіб людина постійно існує на межі буденного і небуденного зв'язаними відношеннями доповнюваності та взаємоперетворювання. Нове соціально-географічне знання виступає як елемент "подолання повсякденності", як щось нове і небуденне, але згодом перетворюється на повсякденне, розвиваючи при цьому не лише світогляд людини, а й виступаючи стимулюючим фактором творення нової дійсності.
Безумовно, для розвитку соціальної географії і регіональної соціальної географії неоціниме значення має соціологічний аналіз повсякденного життя. Цей аналіз повинен бути зосереджений насамперед на соціальних значеннях, які конструюють і якими обмінюються члени суспільства в процесі їхніх буденних взаємодій, і на соціальних діях — об'єктиваціях цих суб'єктивних значень. За визначенням П. Бергера і T. Лукмана, повсякденність — нереальність, що інтерпретується людьми і має для них суб'єктивну значущість*126. Якщо в складі підґрунтя інтерпретації, тобто повсякденного знання (в сукупності типологічних визначень людей, ситуацій, мотивів, дій, об'єктів, ідей, емоцій, за допомогою яких люди впізнають ситуацію і відповідну їй схему поведінки, встановлюють сенс порядку і досягають розуміння) містяться елементи теоретичного соціально-географічного знання, то кількість таких елементів, їх смислове навантаження засвідчують рівень розвитку цієї галузі знань.
*126: {Соціологія: Короткий енциклопедичний словник. — С. 170.}
У конкретній ситуації спілкування люди автоматично, не усвідомлюючи цього процесу, типізують інших членів суспільства як учасників діяльності у межах конкретного соціального простору і соціального часу, що накладаються на сучасну систему геопросторово-часових координат.
Кожна типізація передбачає відповідну типову схему поведінки: наприклад, поведінка всіх людей в священному просторі православного храму на Великодні свята у Львові на початку XXI ст. є типовою, але вона суттєво відрізняється від типової поведінки людей в аналогічному соціальному просторі та соціальному часі XIX ст. у цьому самому місті. Водночас типова поведінка всіх людей у священному просторі православного храму на Великодні свята у Львові на початку XXI ст. дещо відрізняється від типової поведінки людей у священному просторі православного храму на Великодні свята, наприклад у Харкові, хоча час залишається той самий — початок XXI ст.
Отже, і типізації, і типові схеми поведінки людей характеризуються регіональними відмінностями, а тому роль регіональної соціальної географії у їх дослідженні важко переоцінити.
Завдяки типізаціям повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, відомий, звичний для "своїх" людей, тобто для тих, котрі постійно перебувають у конкретних геопросторово-часових координатах (наприклад, у конкретному регіоні), хоча окремі з них можуть перебувати одночасно в різних соціальних просторах і різних соціальних часах. "Чужі" або приїжджі сприймають повсякденний світ як новий. Тобто типізації структуровані й ієрархічні в територіальному сенсі, а тому ми можемо розглядати регіональні типізації, локальні типізації та ін.
Типізації, які визначають усталене відношення членів суспільства до природи, власних можливостей, кар'єри, праці, родини, справедливості, успіху, перетворюються на соціально-схвальні або соціально-засуджувальні групові стандарти, правила поведінки (норми, звичаї, навички, традиційні форми одягу, організації часу, праці тощо). Вони формують світогляд, відображають соціально-культурний світ у конкретних геопросторово-часових координатах.
Впровадження знань соціальної географії та регіональної соціальної географії у практику повсякденного життя надзвичайно важливе ще й тому, що у повсякденному житті людина вважає за очевидне: люди як її партнери по взаємодії бачать і розуміють світ у подібний спосіб. А. Шюц називає це несвідомо вживане припущення "тезою про взаємність перспектив"*127. Насправді ж різні люди у повсякденному житті не можуть бачити світ однаково хоча б тому, що їх життєдіяльність пов'язана з різними соціальними просторами і часами, навіть коли ці різні люди перебувають в одних і тих самих геопросторово-часових координатах. Знання з регіональної соціальної географії повинні допомагати людям орієнтуватися в соціальному середовищі та в повсякденній реальності, яка формує життєвий досвід людини, сприяє уникненню появи невірогідних припущень у людей, зокрема таких, як "теза про взаємність перспектив".
*127: {Там само. — С. 171.}
Повсякденність вивчається у межах багатьох наук, зокрема філософії, історії та соціології, психології і психіатрії, лінгвістики. Вона повинна стати важливим об'єктом вивчення соціогеографів. О. Алімов зазначав: "Знання основ соціальної географії дасть змогу людині бачити в зовнішньохаотичному ході соціальних подій визначеність задумів і рішень"*128.
*128: {Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії. — С. 14.}
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості застосування теоретичних знань соціальної географії у практиці життєдіяльності населення“ на сторінці 1. Приємного читання.
