• культові дії (молитви, обряди, свята, богослужіння);
• спосіб життя (побутові традиції, стереотипи мислення, поведінка, пости);
• організації, що об'єднують, спрямовують і контролюють віруючих;
• культові споруди;
• інфраструктура елементи (забезпечення духовної сфери атрибутикою, видання релігійної літератури, підготовка служителів культу, розвиток спеціальних засобів інформації (рис. 4.1).
Рис. 4.1. Релігія як комплекс явищ і об'єктів
Релігія виконує такі функції;
• інтегративну (суть її полягає в об'єднанні людей за конфесійною приналежністю);
• комунікативну (виражає можливість спілкування людини з Богом, вищими космічними силами, одновірцями);
• регулятивну (забезпечує поведінку людини за наперед визначеною схемою — культові обряди, норми, вимоги та ін.)
• світоглядну (дає змогу уявити картину світу, зокрема зрозуміти, у чому полягає сенс людського життя, перебування людини в світі).
Релігія охоплює не лише погляди, ідеї, уявлення, а й конкретні вчинки людей, їх відносини, почуття, прагнення, оцінки. На особистому рівні вона концентрує зусилля для з'ясування питання: "Хто я? Що було раніше? Що буде потім?"
У первісних людей переважали чуттєві форми пізнання світу, від яких значно відставали абстрактне мислення і практика. Власне, чуттєвий досвід, а не реальні предмети, явища видимого об'єктивного світу, став гносеологічною причиною релігійних уявлень. Саме це зумовило конфронтацію релігії та науки, яка потребувала доказів у вигляді експериментів і практики. З плином часу ця конфронтація загострилась і охопила чотири надзвичайно важливі сфери: наукового пізнання, суспільної практики, проблем людини та суспільної теорії. Все це привело до того, що впродовж багатьох віків релігія існувала як феноменальне явище, а науки про релігію не було.
Лише наприкінці XIX ст. почали формуватися науки про релігію загалом, науки про окремі релігії, а також про сакральну життєдіяльність населення.
У XX ст. почала формуватися географія релігії. її сьогодні розуміють як самостійну галузь знань у системі соціальної географії, самостійну науку, що вивчає поширення релігій, їх взаємоспівіснування у конкретних геопросторово-часових координатах.
Згодом географію релігії почали називати, відповідно до терміна, запропонованого О. Шаблієм 1991 p., сакральною географією, і тепер ці терміни вживаються у науковій літературі як синоніми, хоч, безумовно, між ними існує певна різниця. Вона ґрунтується на відмінності у змісті понять релігійний і сакральний. Релігія, релігійні вірування містяться в основі сакральної життєдіяльності населення. Термін "сакральний" (лат. священний) — той, що причетний до релігійного культу і ритуалу, обрядовий. У наш час зміст цього поняття значно поглибився. У найширшому розумінні він означає внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особистий світ людини, групи людей, суспільства, в якому найголовнішим у житті є взаємозв'язок, спілкування з Богом, Вищими Космічними Силами, Світовим Розумом. Якщо зміст поняття "релігійний" у своїй основі містить ставлення людини до Бога, означає віру в нього, релігійну поведінку людини на Землі, а також ставлення Бога до людини, але переважно в межах конкретної конфесії, то зміст поняття "сакральний" вміщує все це в якнайширшому смислі: ще не було релігій з їх постулатами і нормами, але вже існував сакральний світ людини, етносу. Зміст поняття "сакральний" охоплює також систему відносин між людиною, групою людей, суспільством і священним — найвищими цінностями, що завжди виявляються як дивовижна заповітна сокровенна таємниця. Це поняття в сучасному суспільстві доповнюється й тим, що взаємозв'язок людини з Богом виявляється не лише як Божа благодать для кожного, а й як всебічна допомога через посередництво церкви завдяки її соціальній доктрині. У багатьох випадках церква, вірні надають мирянам цю допомогу, не афішуючи свою діяльність, розцінюючи її як внутрішню, тобто сакральну потребу. Така діяльність останніми роками набула масового характеру. Достатньо сказати, що Україна постійно отримує гуманітарну допомогу від різних церков світу. При церквах України вже також функціонують місіонерські товариства.
Цей перший аспект розширення змісту поняття "сакральний" порівняно з терміном "релігійний" доповнюється другим. Суть його полягає ось у чому: реалізація взаємозв'язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, яка завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви — власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною. Отже, в такому сенсі зміст поняття "сакральний" дещо ширший, ніж зміст поняття "релігійний", тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуже часто поняття "релігійний" і "сакральний" вживаються як тотожні. Тому сакральна географія порівняно з географією релігії повинна мати дещо ширший предмет дослідження.
Перш ніж визначити предмет і об'єкт дослідження сакральної географії, варто зупинитися на доказах географічності сакральної, у тому числі й релігійної сфери. З погляду сучасної географічної науки, це достатньо розробили О. Шаблій і О. Вісьтак*158, котрі обґрунтували географічність релігійної сфери у таких аспектах:
*158: {Шаблий О. И., Висьтак А.И. Сакральная география: становление и проблемы развития // Проблемы территориальной организации общества: Тез. докл. – Пермь, 1993. }
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна географія» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поступ сакральної географії у XXI ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
